logo search
Лекції з УвМО

Предмет вивчення управління як навчальної дисципліни

"Управління" як навчальна дисципліна вивчається в більшості навчальних закладів України в кінці періоду теоретичного навчан­ня. Крім галузевих теорій управління, які вивчаються у спеціалізо­ваних закладах, викладаються такі дисципліни: "Соціальне управ­ління", "Державне та муніципальне управління", "Організаційно-правові засади державного управління", "Управління організація­ми", "Теорія управління", "Управління підприємством", "Основи науки управління", "Основи наукової організації управління та праці", "Основи менеджменту", "Менеджмент організації", "Системологія організації", "Управління персоналом" тощо.

Призначення навчальних дисциплін управлінського спряму­вання полягає в тому, щоб підготувати випускників вищих навча­льних закладів до здійснення управлінської діяльності під час ро­боти в органах державного управління, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях.

Названі дисципліни тісно пов'язані з такими дисциплінами:

У зазначених дисциплінах досліджуються питання про те, з якою метою, на яких засадах проводиться і з чого складається від­повідна діяльність державних апаратів, вивчаються методи її здійс­нення.

"Основи управління" - дисципліна, що містить відомості про те, як найбільш ефективно організовувати свою діяльність, викори­стовувати засоби і прийоми оптимального вирішення управлінсь­ких завдань.

На відміну від "Основ управління" дисципліни теоретичного напрямку ("Теорія управління", "Управління в митній службі") розповідають про вже досліджені наукою закономірності управлін­ня та рекомендації з їх упровадження у практичну управлінську діяльність, про певне коло управлінських відносин, характерних для діяльності цих органів.

У деяких західних університетах навчальні дисципліни із ви­вчення публічного управління, публічної адміністрації, адміністра­тивної науки з'явилися ще сторіччя тому, хоч являли собою зі­брання різних фрагментів з інших галузей знання і уривчасті відо­мості про управління в даній країні. Одні автори (наприклад, ні­дерландський дослідник М. Рутгерс) не вважають державне управ­ління єдиною наукою, оскільки в цьому предметі містяться різні за характером відомості (про управління полюванням, закордонними справами тощо), інші розглядають управління як єдину науку (американські дослідники У. Мезарос, Д. Бальфур). Більшість єв­ропейських фахівців вважають "публічне управління" або "адміні­стративні науки" (тепер ця назва дається у множині) особливою галуззю, що має "міждисциплінарну природу". Потрібно також врахувати, що слово "адміністративний" означає публічне управ­ління (не тільки державне) і тим відрізняється від змісту терміна "менеджмент", який передбачає управлінську діяльність у ширшо­му плані (не тільки публічну) з переважанням управління виробни­чою і комерційною діяльністю.

Американський автор X. Раадшельдерс вважає, що розвиток адміністративної науки пройшов декілька етапів, пов'язаних із за­гальними тенденціями розвитку соціальних наук. До 50-х pp. XIX ст. панував вузький "камеризм" (М. Рутгерс) у вивченні деяких питань в рамках окремо взятої країни. По суті, окремої науки пуб­лічного управління (адміністрації) не було. З другої половини XIX ст. до 50 - 60-х pp. XX ст. у науці спостерігалося прагнення до створення універсальних теорій. У 50 - 60-х pp. визначився перехід до диференціації, поглибленого вивчення окремих сегментів, управлінських інститутів. З 80-х pp. розробляються теорії серед­нього рівня. Головна увага приділяється не інститутам, а зв'язкам, взаємозалежностям, ролям.