3 Зміст і типи внутрішньовиробничого планування Планування в організації може відноситися до того чи іншого типу в залежності від ознаки, по якій відбувається кваліфікація.

Ознаками, визначаючими тип плануваннями, е :

1. ступень невизначеності в плануванні ;

2. тимчасова орієнтація ідей планування ;

3. горизонт планування

В залежності від с т у п е н я н е в и з н а ч е н о с т і планової діяльності системи планування в організації можна розділити на два типи . Перший - це той , який діяв повністю у передбаченому середовищі і не має недоліків в інформації . Тому події в таких системах мають повну визначеність.

Інший тип системи планування припускає недолік визначеності в зовнішньому середовищі. Для таких систем існують слідуючі варіанти систем планування:

- планування засноване на системі жорстоких обов’язків . Таке планування підходить для ситуації, в яких існує висока ступень впевненості в кінці подій. Прикладом цього виду може бути планування контракту з добре знайомим , перевіреним партнером , коли змінити плани в змозі тільки раптові форс-мажорні обставини;

- планування під особисту відповідальність. Це планування припустиме для протилежної першому типу ситуації – ситуації повної невизначеності. В цьому випадку менеджер не може бути в чомусь впевнений і діє на свій страх і ризик, бере усю відповідальність на себе.Такий вид планування в меншій мірі характерний для стійких, стабільних підприємств, які мають досвід господарчої діяльності і складну внутрішню структуру і в більшій мірі – для невеликих, знову створених підприємницьких організацій, не володіючих потрібними знаннями оточуючого середовища і налагодженими зв’язками зі своїми контрагентами;

- планування, пристосоване до випадкових обставин. Цей вид планування є проміжним між першими двома: з однієї сторони він стикається з постійною невизначеністю в діяльності фірми, а з другої сторони, враховує можливі варіанти дій в невизначеному середовищі і тим самим збільшує їх передбаченість. На практиці існує не більш 3-4 основних варіантів можливого розвитку подій. Так планування може бути вкладене, наприклад, в те, щоб визначити дії випадку, якщо ціни найбільш важливих видів ресурсів зростуть на 15%, 20%, 25%, замість очікуваних 10%.

Т и м ч а с о в а о р і є н т а ц і я і д е й п л а н у в а н н я. Типи планування розрізняють також в залежності від того, чи орієнтовані основні ідеї планування в минуле, теперішнє чи майбутнє. В цьому випадку виділяються чотири типи планування:

• реактивне ( націлений тільки в минуле );

• інактивне ( теперішній час );

• преактивне (майбутні зміни);

• інтерактивне ( орієнтоване на взаємодію всіх кращих ідей планування);

Представники реактивного планування свої ідеї і спосіб існування знаходять в минулому. Вони заперечують всі досягнення сьогодні і з цієї точки зору негативно відносяться до техніки і сучасного технологічного суспільства.

Недоліки реактивного планування :

- воно розглядається не як система, а як проста одиниця, сукупність елементів. В наслідок того виявляється загублений позитивний ефект взаємодії частин цілого ( відділ маркетингу, відділ виробництва );

- планування проводиться без достатнього обліку об’єктивних обставин;

- реактивне планування – це функція, в основному, вищого керівництва;

- оскільки запити нижчих рівнів організації враховуються тільки один раз, а потім коректуються вбік зниження, керівники нижчих підрозділів завищують рівень необхідних ресурсів и тим самим зрощують непродуктивні витрати. Таким чином, реактивне планування знижує загальну ефективність господарської діяльності економічної організації.

Потрібно відмітити, що у реактивного планування є також і позитивні риси.

До його достоїнств відносимо:

• постійне звернення до історії, до минулого досвіду, з якого можна багато взяти;

• сильне відчуття спадкоємності , яке охороняє від різних і необдуманих змін;

• збереження традицій, яке створює почуття безпеки у робітників підприємства.

При інактивному плануванні не вважається потрібним повертатися в минуле і разом з тим намагатися до руху вперед.

Цей тип планування сприймає існуючі умови, як досить добрі, або в кращому випадку, як допустимі.

Керівники – інактивісти, таким чином не прагнуть до будь яких серйозних змін в діяльності своєї організації.

Запобігти змінам і зберегти свій стиль стає основною метою організацій, яка використовує інактивне планування. При прийнятті рішень господарює бюрократизм і волокіта.

В інактивному плануванні більшу частину часу займає збирання фактів і їх первинна обробка. Аналітичні відділи бувають черезвичайно роздуті – потрібно постійно тримати руку на пульсі. Найбільшими цінними робітниками признаються не ті, які володіють найбільшим досвідом, а ті , хто вміє схопити суть того, що відбувається має багато численні зв’язки, тобто так звані “знаючі люди”.

Недоліки інактивного планування:

- нездатність пристосуватися до змін.

Добре йде робота лише в стабільних сприятливих умовах. При цьому

виживають тільки ті з підприємств, чиї прибутки не залежать від ринку, а формуються із бюджетних засобів. Але і бюджетні організації виживають тільки в тому випадку, якщо матеріальний стан суспільства великий, і він може забезпечити бюджет необхідними фінансовими ресурсами.;

- слабке використання творчого потенціалу співробітників фірми, обмеження їх службової самостійності. Позитивною стороною інактивного планування є обережність в плануванні господарської діяльності. Поступові і обережні дії звичайно не призводять до катастрофічних наслідків.

Преактивне планування орієнтоване, в основному, на майбутні зміни. Важливим в цьому виді планування вважається можливість вгадати вигідні направлення змін і осідлати їх першу хвилю, для того щоб досягти своїх цілей; причому ці цілі, звичайно зв’язують не тільки і не стільки зі збільшенням прибутків, скільки з виживанням і зростом організації.

Преактивне планування орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень.

Преактевісти позитивно відносяться до техніки і до наукових, в тому числі, економіко-математичних, методів планування.

Планування здійснюється зверху вниз; на вищих рівнях прогнозуються зовнішні умови, формуються цілі і стратегії, потім визначаються цілі нижчих рівнів і програми їх дій.

Недоліки преактивного планування:

- слабке використання накопиченого досвіду;

- недостатня увага до повсякденних потреб організації;

- надмірне захоплення футурологією і новими методами досліджень, коли до кожного методу відносяться як до панацеї.

Основною перевагою преактивного методу є адекватна оцінка зовнішнього середовища і намагання врахувати його в процесі планування.

Інтерактивне планування володіє двома основними рисами:

• засновано на принципі участі і максимально мобілізує творчі властивості учасників організації;

• передбачає, що майбутнє підвладно контролю і в значній мірі є продуктом творчих дій учасників організацій. Метою інтерактивного планування є проектування майбутнього.

З інтерактивним плануванням зв’язані дві основні проблеми:

• інтерактивне планування - це швидше ідеальна побудова, чим практична модель менеджменту;

• навіть з теоретичної точки зору економічна організація, взята окремо, не може повністю контролювати своє майбутнє. Саме більше, на що вона згідна, - ефективно пристосуватися до нього. Отже, способом відношення фірми до свого майбутнього є не проектування його, а адаптація, пристосування.

Г о р и з о н т п л а н у в а н н я. В залежності від того, який горизонт

( період ) часу охвачують плани, складені організацією, планування розділяють на три типи:

• довгострокове планування;

• середньострокове планування;

• короткострокове планування.

Класифікація планування по тривалості горизонту планування не можна плутати з попередньою класифікацією – по тимчасовій орієнтації ідей. Розподіл типів по тимчасовій орієнтації ідей передбачає існування принципово різних філософій планування в залежності від відношення до минулого, теперішнього і майбутнього. Розподіл планування на довго-, середньо-, короткострокове означає розподілення відрізків часу, необхідних для виконання планових показників, і мають технічний характер.

Довгострокове планування охоплює тривалі періоди часу від 10 до 25 років. Один час довгострокове планування ототожнювалося зі стратегічним, але тепер ці два поняття існують окремо. Стратегічне планування по своєму змісту складніше довгострокового, воно не є способом простого продовження періоду планування - це не просто функція часу.

Середньострокове планування конкретизує орієнтири, визначені довгостроковим планом, буває розраховане на більш короткий період. До недавнього часу горизонт середньострокового планування дорівнював 5 рокам. Але непередбачений характер і швидкість зміни зовнішнього середовища змусили фірми скоротити протяжність своїх планів з 5 до 3 років, відповідно 5- річні плани перейшли в розряд довгострокових.

Короткострокове планування - це розробка планів на 1-2 роки (частіше короткострокові плани – це річні плани ). Вони включають конкретні засоби використання ресурсів організації, необхідних для досягнення цілей визначених в більш тривалих планах. Зміст короткострокових планів деталізується по кварталам і місяцям.

Всі три типи планування повинні ув’язуватися між собою і не заперечувати один одному.

Крім трьох вказаних способів класифікації існує розподіл типів планування в залежності від того, яке значення має той чи інший тип в процесі планової діяльності, звідси планування розподіляють на два основних типи:

• стратегічне;

• оперативне (тактичне).