6 Метод. Резервний метод.

Ситуації, коли жодний з розглянутих вище варіантів оцінки товарів не може бути використаний як вихідна база для визначення митної вартості, і для яких призначено резервний метод 6:

• здійснюється імпорт товарів на тимчасовій основі;

• має місце договір оренди або наймання;

• здійснюється реімпорт товарів після ремонту або моди­фікації;

• провадяться постачання унікальної продукції, творів мис­тецтва;

• ідентичні або подібні товари не ввозяться;

• товари не перепродаються в країні-імпортері;

• виробник невідомий, або відмовляється надати дані про ви­трати виробництва, або подані ним відомості не можуть бути прийняті митним органом.

Митна вартість повинна визначатися з використанням «розумних» способів, сумісних з принципами і загальними умовами цієї Угоди ГАТТ, і на базі даних, наявних в імпортера.

Метод 6 не дає спеціального способу оцінки товарів, але потребує при здійсненні оцінки у рамках даного ме­тоду враховувати ряд принципів, при цьому припустима визначена гнучкість в їх засто­суванні, що не повинна суперечити загальним цілям і умовам прийнятої системи оцінки товару в митних цілях. У рамках ре­зервного методу повинна дотримуватися встановлена послідов­ність (ієрархія) принципів застосування методів визначення ми­тної вартості:

1) базування оцінки в максимально можливому ступені щодо вартості угоди завезених товарів, використання вартості, засно­ваної на фактичних оцінках, тобто цінах, по яких завезені товари продаються в країні при звичайному ході торгівлі в умовах кон­куренції;

2) уніфікація оцінки, забезпечення однаковості в здійсненні оцінки товару в митних цілях;

3) чесність і нейтральність оцінок, тобто прагнення знайти дійсну, реальну вартість завезеного товару; проведені коригу­вання повинні забезпечувати одержання максимально реальної оцінки;

4) простота і неупередженість критеріїв оцінки;

5) сумісність із комерційною практикою, неприпустимість створення ситуацій або використання методів оцінки, які ніколи не зустрічаються в комерційній практиці;

6) використання найближчих еквівалентів (альтернативних вартостей), якщо визначення вартості на базі методу 1 немож­ливо;

7) неприпустимість використання як бази для оцінки ввезених товарів вартості товарів вітчизняного походження, довільних або фіктивних оцінок.

Приклади гнучкого підходу до використання методів 1—5 в рамках методу 6.

1. За ціною угоди з ввезеними товарами (метод 1). У разі від­сутності документального підтвердження заявлених декларантом елементів митної вартості в рамках методу 6 може бути зроблена їх оцінка на підставі наявної у розпорядженні покупця (декларан­та) і/або митного органу інформації, якщо це не суперечить чин­ному законодавству. Наприклад, у разі відсутності документаль­ного підтвердження, за яким зроблені додаткові нарахування, що підлягають урахуванню в митній вартості, їх розмір у рамках ме­тоду 6 може бути визначено розрахунковим шляхом на основі експертної оцінки, шляхом порівняння зі звичайним рівнем ви­трат на аналогічні компоненти тощо.

2. За ціною угоди з ідентичними або подібними товарами (ме­тоди 2 і 3). Стосовно цих товарів гнучкість припускається щодо термінів ввезення ідентичних або подібних товарів. За основу для митної оцінки може розглядатися митна вартість ідентичних або подібних товарів, зроблених іншим виробником як у країні екс­порту, так і в якійсь іншій країні, а також митна вартість ідентич­них або подібних товарів, раніше визначена за методами 4 і 5.

3. Віднімання вартості (метод 4). Може бути допущене гну­чке трактування вимоги про терміни продажу товарів на внутрі­шньому ринку, а також про те, в якому вигляді вони були завезе­ні (тобто припускається визначена переробка). При виборі товарів, проданих на внутрішньому ринку, у разі відсутності ідентичних або подібних товарів припускається роз­ширення рамок порівнюваних товарів: можуть розглядатися то­вари того самого класу або виду, завезені як із тієї ж країни, що й оцінювані товари, так і з інших країн.

Припускається використання продажів товарів між продавцем і покупцем, що залежать один від одного із відповідними поправ­ками до ціни продажу.

При використанні методу 6 припускається більша порівняно з іншими методами гнучкість:

а) використання нейтральних загальнодоступних джерел ін­формації: цінових довідників, що містять докладний опис товарів на асортиментному рівні; каталогів і подібних видань, даних про біржові котирування цін;

б) використання статистичних даних про звичайні рівні комі­сійних, знижок, прибутку, тарифів на транспорт тощо. При цьому обов'язкове відповідне коригування даних з урахуванням умов постачання оцінюваних товарів та інших чинників, що впливають на рівень цін.

Якщо товар увозиться на умовах договорів оренди, то митна вартість може бути визначена, виходячи з сум орендної плати, переліченої на весь період експлуатації даного устаткування. На­приклад, якщо устаткування вводиться за договором оренди на 2 роки, а його нормативний термін служби становить 10 років, то для одержання вартості устаткування орендна плата за 2 роки по­винна бути перелічена на 10 років. При цьому необхідно врахо­вувати, що якщо в суму поточних орендних платежів включені витрати, які не підлягають включенню в митну вартість (наприк­лад, витрати на ремонт і підтримку устаткування в справності), то в тому випадку, якщо вони виділені окремим рядком і у разі необхідності можуть бути перевірені і підтверджені докумен­тально, ці витрати можуть не включатися до митної вартості.

Вимога при використанні в рамках методу 6 да­них по інших угодах, дозволеної цінової інформації - необхід­ність урахування базових, вихідних умов конкретних угод (кіль­кість, наявність знижок з ціни, умови постачання і платежів за контрактом та ін.).

За основу для визначення митної вартості товару за резервним методом не можуть бути використані:

а) ціна товару на внутрішньому ринку країни;

б) ціна на внутрішньому ринку країни на товари вітчизняного походження;

в) ціна товару, що поставляється з країни його вивезення в треті країни;

г) ціна товару більша з двох вартостей;

д) довільно встановлена або вірогідно не підтверджена ціна.

При застосуванні резервного методу покупець (декларант) мо­же запросити в митного органу наявну в його розпорядженні ці­нову інформацію по відповідних товарах і використовувати її в розрахунках при визначенні митної вартості.

4.9 МИТО ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ. ЄДИНИЙ МИТНИЙ ТАРИФ.

Митний тариф являє собою перелік товарів, які обкладаються митом, застосовуваним даною країною до імпортованих товарів, систематизованих відповідно до Товарної номенклатури ЗЕД.

Мито, стягнуте митницею, являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщаються через митний кордон дер­жави.

Митні тарифи складаються з мит:

1. максимальних, що використовуються в торгівлі з країнами, з якими немає торговельних угод;

2. мінімальних (пільгових) - у випадках, коли існують торговельні договори за умов введення режиму найбільшого сприяння.

3. преференційних - різновид торговельних (преференційних) мит, які використовуються при імпорті товарів із країн, що розвиваються.

Митний тариф містить деталізовані назви товарів, які оподатковуються увізним, вивізним або транзитним митом, із зазначенням способу оподаткування, ставки мита, коефіцієнта надбавок і знижок, а також найменування товарів, заборонених до ввозу і вивозу або транзиту.

Митні тарифи бувають двох видів:

а) прості - базуються на одній ставці мита для кожного товару незалежно від країни походження цього товару. Вони не передбачають пільгового або дискримінаційного мита і мало поширені (Мексика, Болівія, Панама).

б) складні - ґрунтуються на двох, трьох і більше ставок мита. Кожна митна ставка застосовується до товарів певних країн або групи країн:

- автономні - закріплюють як високі ставки мита (максимальні, або генеральні), так і низькі (мінімальні; преференційні). Встановлюються державами самостійно, без будь-якого зв’язку з торговельними зобов’язаннями перед третьою країною.

- автономно-конвенційні - містять одну або кілька автономних ставок мита і одну або ряд ставок конвенційного мита, які установлюються на основі торговельних угод, укладених даною державою з іншими країнами як на двосторонній, так і на багатосторонній договірній основі. Дозволяють державі здійснювати диференційовану митну політику, у т.ч. й у межах міжнародних митних союзів (ЄС, ЮДЕАК, ЭКОВАС та ін.). В основу митних тарифних ставок покладено принцип, згідно з яким товар оподатковується тим більшим митом, чим вищий ступінь його промислової обробки.

Митний тариф багатьох держав світу здебільшого визначається на основі двох ставок мита:

а) одна - визначає рівень пільгових митних тарифів, що застосовуються державою до товарів тих країн, із якими є торговельні угоди і які користуються режимом найбільшого сприяння в митному оподаткуванні.

б) друга - закріплює максимальний рівень мита, що застосовується до товарів, які імпортуються з країн, із якими не укладені такі двосторонні торговельні угоди.

На відміну від автономного тарифу, конвенційний тариф містить перелік ставок мита, що встановлюються в торговельних договорах або угодах між державами для окремих товарів, увезених із митної території однієї договірної держави на митну територію іншої договірної держави.

Класифікація мита у митних тарифах різних країн неоднакова. У деяких країнах спочатку митний тариф будувався за принципом, коли мито встановлювалося за найменуванням товарів, розміщених в алфавітному порядку. Від такого принципу класифікації країни надалі відмовилися і стали застосовувати порядок групування, при якому товари об’єднувалися або за ознакою походження (продукти тваринного та рослинного походження, мінерали), або за ступенем обробки товарів (сировина, напівфабрикати, готові вироби).

До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні відносини з якими не передбачають режиму найбільшого сприяння до нації або товарів, походження яких не визначено, ставки ввізних мит збільшуються в два рази, за винятком випадків надання тарифних пільг, преференцій.

Система митних пільг складається на основі міжнародних договорів і угод, укладених між державами на двосторонній і багатосторонній основі, а також на підставі міжнародних порядків і принципів взаємності.

Види митних пільг:

- пільги дипломатичних, консульських і торговельних представництв;

- пільги міжнародних органів і організацій;

- пільги національних організацій держав;

- пільги, що поширюються на транспортні засоби;

- пільги, що поширюються на різноманітні товари, предмети, вантажі, багаж;

- пільги, надані фізичним особам.

Мета митного тарифу:

♦ раціоналізація товарної структури ввозу товарів до Ук­раїни;

♦ підтримка раціонального співвідношення ввозу та ви­возу товарів, валютних доходів та видатків на території України;

♦ створення умов щодо прогресивних змін у структурі виробництва;

♦ захист економіки України від недобросовісної інозем­ної конкуренції;

♦ забезпечення умов щодо ефективної інтеграції України у світове господарство.

Функції мита:

♦ фіскальну, коли вводяться для того, щоб добути гроші для держави. Ця функція стосується як імпортних так і експортних мит;

♦ протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту, тим самим захищаючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;

♦ балансувальну, коли вони вводяться для запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.

Наслідки введення тарифу:

♦ скорочення загального обсягу попиту. Це відбувається за рахунок споживачів, що за вищою ціною не зможуть купувати даний товар;

♦ одержання державою додаткового доходу, що дорівнює добутку ставки тарифу на обсяг імпорту;

♦ збільшення внутрішнього виробництва товару. За зрос­лою ціною національні виробники товару, що конкурує з імпортним, зможуть поставити на ринок більшу кількість товарів;

♦ зменшення обсягу імпорту, що відбувається внаслідок збільшення внутрішнього виробництва і зменшення попиту;

♦ зниження добробуту споживачів. Скорочення спожи­вання товару пов'язано із зростанням його ціни на внутрішньому ринку;

♦ підвищення добробуту національних виробників імпортозамінної продукції;

♦ економічні втрати країни, що виникають через не­обхідність внутрішнього виробництва під захистом та­рифу додаткової кількості товарів при більш високих витратах.

ЄДИНИЙ МИТНИЙ ТАРИФ.

Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території.

Ставки Єдиного митного тарифу України мають бути єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

ЗУ «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992 р. № 2098-ХІІ:

- товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, підлягають обкладенню митом, якщо інше не передбачене цим Законом (ст. 4)

- мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України (ст. 6).

- визначив основні напрямки тарифного регулювання;

- ввів у законодавство України такі поняття, як ввізне, вивізне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мито, митна вартість товарів тощо;

- визначив види мита за способом справляння - адвалорне, комбіноване, специфічне;

- регламентував процедуру нарахування і сплати мита, надання тарифних преференцій.

Чинний Митний тариф України, затверджений Законом України «Про Митний тариф України» від 05.04.2001 р.:

- Митний тариф України – це систематизований згідно з Українською класифікацією товарів ЗЕД перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.

В Україні, згідно з діючим законодавством, використовують вивізне (імпортне) та вивізне (експортне) мито. Експортним митом обкладаються окремі види товарів, які вивозяться за межі митної території України. Перелік товарів, які обкладаються експортним митом, є дуже обмеженим; до нього входять насіння соняшника, льону, рижію, шкіряна сировина, жива худоба, брухт чорних металів, легованої сталі та кольорових металів, напівфабрикати з використанням кольорових металів.