6.3 Інструменти нетарифного регулювання

Нетарифні економічні обмеження можна класифікувати за групами:

1. кількісні,

2. приховані,

3. фінансові.

6.4 КІЛЬКІСНІ ОБМЕЖЕННЯ: квотування, ліцензування, "добровільні" обмеження експорту.

1. Квота (найбільш розповсюджена форма не­тарифних обмежень) - це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Квотування (контингентування) - це обмеження в кількісному або вартісному вираженні обсягу продукції, дозволеної до ввезення в країну (імпортна квота) або вивезення з країни (експортна квота) за певний період. Як правило, квотується імпорт товарів, а квота виконує роль, подібну до протекціоністського мита, тобто сприяє зниженню конкуренції на внутрішньому ринку.

Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

Квота, встановлена в розмірі 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт.

Якщо метою уряду є здійснення контролю за рухом того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бу­ти встановлена на вищому рівні, ніж можливий імпорт чи екс­порт.

Види квот:

- за напрямом дії:

♦ експортні, які вводить уряд країни для запобігання ви­везення дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні, наприклад, це руди і концентрати доро­гоцінних металів, коштовні і напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для до­сягнення політичних цілей. Ці квоти застосовуються рідко;

♦ імпортні, які вводить уряд країни для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для до­сягнення збалансованості торгового балансу, регулю­вання попиту та пропозиції усередині країни, як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав.

- за масштабом охоплення:

♦ глобальні, які встановлюють на імпорт чи експорт визначеного товару на певний період часу поза за­лежністю від того, з якої країни він імпортується чи в яку експортується (наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт сиру рокфор, окремих сортів шоколаду, бавовни, кави і т.д.). Мета введення - досягти необхідного рівня внутрішнього споживан­ня, їх обсяг визначається як різниця внутрішнього ви­робництва і споживання;

♦ індивідуальні - це встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, що експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються на підставі двосторонніх угод.

Економічні наслідки введення квот:

♦ більш ефективний, ніж тарифи, інструмент об­меження імпорту. Їх введення дозволяє утримувати об­сяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зрос­тання попиту, що збільшує ціну товару. При попередньому обсязі імпорту внутрішнє вироб­ництво і споживання зростають;

♦ являють собою абсолютну величину і є негнучки­ми щодо ціни товару;

♦ більш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифи звичайно потребують прийнят­тя відповідного законодавства);

♦ є прямим джерелом монопольного прибутку; во­ни завжди збільшують доходи виробників імпортозамінної продукції;

♦ стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають);

2. Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими ор­ганами на основі видачі ліцензій.

Ліцензія — це дозвіл, виданий державними органами на ек­спорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначе­ний проміжок часу.

Ліцензію видає держава через спеціальні уповноважені відомства (в Україні видачу ліцензій на імпорт здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі і уповноважені їм органи, а на експорт - Управління нетарифного регулювання Мінекономіки).

Ліцензування може виступати у вигляді:

♦ складової частини процесу квотування. У цьому випад­ку ліцензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти;

♦ самостійного інструмента державного регулювання.

Види ліцензій:

♦ разова - дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1 року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

♦ генеральна - дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод (Генеральні ліцензії на експорт продукції для забезпечення виконання міждержавних угод видаються винятково підприємствам, що мають повноваження Уряду на їх одержан­ня і яким надані відповідні експортні квоти. В інших випадках експортерам видають разові ліцензії, в яких указується ціна за одиницю виміру експортованого товару і його загальна вартість у валюті контракту)

♦ глобальна - дозвіл на безперешкодне ввезення чи вивезення даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості;

♦ автоматична - дозвіл, який видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом, на без­перешкодне ввезення чи вивезення товару.

Способи розподілення ліцензій:

- відкритий аукціон, що являє собою конкурсний продаж імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найвищу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти.

- система явних переваг, що допускає закріплення уря­дом ліцензій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їх імпорту за попередній період чи про­порційно структурі попиту національних імпортерів.

- на позаціновій основі, що ґрунтується на видачі урядом ліцензій тим фірмам, які показали свою здатність здійснювати експортно-імпортні операції найбільш ефективним способом.

Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним осо­бам, крім випадків виконання контракту посередником, що ре­алізує товари на підставі договору доручення, комісії чи агентської угоди.

3. "Добровільне" обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, що грунтується на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийняте в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Угода підписується під натиском імпортера і тому "добровільність" - поняття відносне. Засобом тиску на торгового партнера виступає погроза введення торгових обмежень на такому високому рівні, що бу­де поставлена під сумнів сама можливість міжнародної торгівлі між країнами.

6.5 ФІНАНСОВІ ЗАСОБИ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ: демпінг, субсидії, експортне кредиту­вання.

1. Демпінг - це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості, чи принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявність певних передумов, що дають виробнику можливість встановлювати і диктувати ціни; тор­гові бар'єри і високі транспортні витрати, завдяки чому вироб­ник може відгородити зовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішнього ринку, де відбувається продаж товару по більш високих цінах.

Види демпінгу:

1) спорадичний - це епізодичний продаж не­сподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.

2) постійний - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

3) хижацький (навмисний) - це тимчасове навмис­не зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

Демпінг може здійснюватися за рахунок коштів окремих підприємств, що прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї про­дукції, і за рахунок державних субсидій експортерам.

2. Субсидії - державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок.

Види субсидування:

1) за характером виплат:

- прямі - це безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі суб­сидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

- непрямі - це приховане дотирування експор­терів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

2) за ознакою специфічності:

- легітимною, яка не дає підстав для застосування ком­пенсаційних заходів;

- нелегітимною, яка дає підстави для застосування компенсаційних заходів.

3) за суб’єктом фінансування:

- внутрішні — це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпорт­ними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни і забезпечу­ють менші втрати для країни (втрати для національної економіки виникають через те, що: одержавши субсидії, неефек­тивні місцеві товаровиробники мають можливість продавати свій товар; субсидії фінансуються за рахунок бюджету, тобто за рахунок податків).

- зовнішні (експортні) субсидії - це бюджетне фінансування національних експортерів, що дає їм можливість продавати то­вар іноземним покупцям по нижчій ціні, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

Форми надання експортних субсидій:

♦ надання підприємству прямих субсидій;

♦ виплата премії у випадку здійснення експортних опе­рацій;

♦ установлення пільгових (за ставками, базою рахування, механізмом стягування і т.п.) транспортних чи фрахто­вих тарифів для експортних відвантажень порівняно з перевезеннями на національному ринку;

♦ безпосереднє чи опосередковане постачання держав­ним органом імпортних чи національних товарів для використання у виробництві товарів на експорт на умо­вах, більш сприятливих порівняно з умовами постачан­ня конкуруючих товарів для виробництва товарів, при­значених для споживання на внутрішньому ринку, як­що такі умови вигідніші, ніж на світових ринках для їхніх експортерів;

♦ звільнення чи відстрочка сплати прямих податків (прямі податки — це податки на заробітну плату, прибутки, неру­хомість, прибутки, отриманні у вигляді відсотків, у тому числі подат­ки на доходи від користування позиками, орендною платою, роялті та всіх інших видів прибутків.), що повинні сплачуватися експортерами при здійсненні ек­спортної операції, або сплати внесків у фонди соціаль­ного страхування;

♦ надання знижок при сплаті податків;

♦ установлення, у випадку виробництва і постачання то­варів на експорт, звільнень по сплаті чи поверненню сплачених сум непрямих податків (непрямі податки — це податки на продаж, з обігу, на додаткову вартість, на продаж цінних паперів, на перекази коштів за кордон, на матеріально-технічні запаси й устаткування, акцизи, гербові стягнен­ня, прикордонні стягнення та ін.);

♦ зменшення ставок чи повернення сплачених сум по­датків з імпорту матеріально-технічних ресурсів, това­ру на експорт;

♦ здійснення державою програм гарантування чи страху­вання експортних кредитів, програм страхування чи га­рантування незбільшення вартості експортованих то­варів чи програм, що стосуються валютних ризиків з використанням ставок премій, недостатніх для покрит­тя довгострокових витрат і втрат, пов'язаних з ре­алізацією цих програм.

Експортна субсидія знижує експортну ціну товару, і про­позиція товару із-за кордону збільшується, у результаті умо­ви торгівлі країни, що експортує, погіршуються.

Країна-імпортер при виявленні експортного субсидуван­ня (використанні нелегітимної субсидії) може вводити ком­пенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об'єктом засто­сування компенсаційних заходів. Ці заходи можуть застосову­ватися у випадку серйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни, зокрема, в таких випадках:

♦ загальний обсяг субсидування щодо вартості продукту перевищує 5 %;

♦ субсидії покривають виробничі витрати галузі промис­ловості;

♦ субсидії, що не є єдиноразовим заходом, покривають виробничі витрати підприємства;

♦ відбувається пряме списання заборгованості урядом.

Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.

6.6 ПРИХОВАНІ ЗАСОБИ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якості, економічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркірування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист спо­живачів і т.п. Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджають ввезенню товарів із-за кордону.

До імпортної продукції, що підлягає технічним, санітар­ним і фітосанітарним нормам, відноситься:

А. Продукція, що підлягає технічним регламентам:

а) машини та обладнання (бойлери; електромеханічні будівельні та збиральні інструменти; металообробне та деревообробне обладнання; медичне обладнання; обладнання для харчової промисловості);

б) споживчі товари (медикаменти; косметика; синтетичні мийні засоби; побутові електроприлади;автомобілі; відео та телевізійне обладнання; кінознімальне та фотографічне обладнання; іграшки; певні харчові продукти);

в) сировина та продукція сільськогосподарського призна­чення(добрива; інсектициди; небезпечні хімічні речовини).

Б. Продукція, що підлягає санітарним та фітосанітарним нормам:

♦ свіжі фрукти й овочі;

♦ фруктові соки та інша харчова продукція;

♦ м'ясо і м'ясопродукти;

♦ молочні продукти;

♦ готові харчові продукти.

Прикладом технічних бар'єрів може бути заборона амери­канського експорту консервованих овочів у Норвегію, оскільки ця країна не дозволяє ввозити харчові продукти, що містять ок­ремі види солей. У свою чергу, США не дозволяє імпортувати живих тварин і свіже м'ясо з країн, де відзначені випадки захво­рювання на ящур, навіть не звертаючи уваги на те, що худоба, про яку йдеться, вирощується в тій частині країни, де немає за­хворювання. Подібна ситуація характерна і для Аргентини. То­вари, імпортовані в Канаду, повинні бути маркіровані англійською і французькою мовами, чіткими написами, що не стираються і не змиваються. Франція забороняє рекламу алко­голю, виготовленого з зерна (наприклад, шотландського віскі). В Україні заборонено використовувати окремі види харчових добавок і барвників при виробництві продуктів харчування, хоча вони використовуються в ряді європейських країн.

Внутрішні податки і збори. Державні і місцеві органи вла­ди на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість, акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію, перебування товарів під митним контролем, збереження на складі митниці, митне супроводження товарів, здійснення санітарного та іншого контролю продуктів, портові збори і т.п. з метою підвищення їхньої внутрішньої ціни і скорочення конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

Деякі види податків неприкрито дискримінаційні стосов­но окремих зарубіжних країн. Наприклад, податок на шляхи, що грунтується на ємності циліндра чи потужності автотранс­портного засобу, а не на його ціні, або практика, що існує у Франції, обкладати додатковим імпортним податком алко­гольні напої, виготовлені з зерна, тоді як усі внутрішні напої виготовляються з фруктів.

Державні закупівлі. Політика в рамках державних за­купівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель дея­кою мірою дискримінує іноземних постачальників.

Обсяги таких закупівель часто сягають 10-15 % ВНП країни. Як приклад можна привести встановлене американсь­ким урядом правило: "Купуй американське", що надає внутрішнім виробникам 50% перевагу в різниці цін над іноземним виробником по контрактах міністерства оборони і 12% перевагу за іншими державними закупівлями.

Вимоги про вміст місцевих компонентів. Цей метод прихованої торгової політики припускає законодавче встановлення частки кінцевого продукту, що повинна виробляти­ся місцевими виробниками, у випадку при­значення товару для продажу на внутрішньому ринку. Зви­чайно цей метод використовується урядами країн, що розви­ваються, з метою заміни імпорту внутрішнім виробництвом, за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей, а та­кож щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з дешевшою робочою силою і цим самим збе­регти рівень зайнятості працюючих.