7.1 Сутність, основні принципи та рівні валютного регулювання.

Головні напрями валютної політики України регулюються низкою законодавчих актів, нормативних документів, найважливішими з яких є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. за №15-93.

Система валютного регулювання - це регламентація режиму здійснення валютних операцій, міжнародних розрахунків, визначення загальних принципів валютного регулю­вання, повноважень державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ у регулюванні валютних операцій, прав та обов'язків суб'єктів валютних відносин, по­рядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Рівні валютного регулювання:

• міждержавний,

• регіональний

Необхідність валютного регулювання на міждержавному та регіональному рівнях обумовлена процесом інтеграції та транснаціоналізації, розвитком міжнародних економічних відносин, становленням світогосподарського поділу праці. Міждержавне та регіональне валютне регулювання орієнтова­не на координацію валютно-фінансової політики окремих дер­жав та економічних інтеграційних об'єднань, на розроблення ними загальних заходів щодо подолання валютних криз, спільних підходів до вироблення валютної політики. Скоорди­новане міждержавне та регіональне валютне регулювання дає можливість знизити ступінь автономності національної еко­номічної політики та збільшити взаємозалежність валютних сфер діяльності різних національних економік.

Регулювання валютно-фінансових відносин на міжнародному рівні здійснюється міжнародними валютно-фінансовими організаціями: МВФ; Банк міжнародних розрахунків (БМР); Група Світового банку, до якої входять Міжнародна фінансова корпорація (МФК), МБРР; Міжнародна асоціація розвитку (МАР); Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), регіональні банки розвитку, наприклад ЄБРР, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС тощо. Правові основі здійснення валютно-фінансових відносин на міжнародному рівні закріплені у відповідних міжнародних угодах та інших документах.

національний - бере до ува­ги вимоги МВФ та регіональних об'єднань, у які входять ок­ремі держави. Регулювання здійснюють національні уряди в особі їх органів та інститутів на підставі національних правових актів. Системи національного валютного регулювання визначають суб'єктів валютного регулювання, порядок здійснення операцій з валютними цінностями, статус валюти та обмінний валютний курс, повноваження державних органів і функції банківської системи у сфері валютного регулювання і валютного контролю.

7.2 ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ СКЛАДОВІ.

Валютна політика - це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, здійснюваних державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Зміст валютної політики багатогранний і включає опрацювання основних напрямків формування та використання валютних коштів, розробку заходів, спрямованих на ефективне використання цих коштів.

Сфера дії валютної політики - валютний ринок, ринок дорогоцінних металів.

1. Поточна валютна політика поділяється на дисконтну і девізну політики. До валютної політики також належать валютне субсидування і диверсифікація валютних резервів. Завданням поточної валютної політики є забезпечення платіжних балансів:

А) Валютна дисконтна політика є системою економічних і організаційних заходів по використанню дисконтної ставки відсотка для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов'язань, орієнтованих на коригування валютного курсу. Ця політика проявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси, міграції короткострокових інвестицій.

Б) Валютна девізна політика - система регулювання валютного курсу купівлею і продажем валюти за допомогою валютної інтервенції і валютних обмежень:

- валютна інтервенція - це цільова операція НБУ з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними рамками його підвищення або зниження.

- валютні обмеження - система економічних, правових, організаційних засобів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом.

2. Довгострокова валютна політика охоплює довгострокові засоби структурного характеру по зміні валютного механізму. Основними методами довгострокової валютної політики є міждержавні переговори й угоди насамперед у межах МВФ, а також на регіональному рівні (Європейський фонд валютного співробітництва тощо).

Засоби довгострокової валютної політики - механізм валютних розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота, резервної валюти, міжнародних платіжних засобів тощо.