4. Порядок нарахування мита

Мито нараховується митним органом України відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф» і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації. Так, ввізне мито справляється при здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів (далі — товари), що ввозяться (імпортуються) суб’єктами господарської діяльності — юридичними особами та громадянами — підприємцями за вантажною митною декларацією на митну територію України з метою вільного використання на цій території. Мито сплачується платниками у національній валюті України і за ставками, що діють на день подання вантажної митної декларації для митного оформлення. День подання вантажної митної декларації для митного оформлення фіксується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом виставлення штампу «Під митним контролем» і відповідними записами у справах митного органу.

Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, — підприємствам зв’язку. Сплата мита може бути здійснена шляхом перерахування суми коштів за безготівковим розрахунком на рахунок митного органу або внесення суми зазначених коштів готівкою до каси митного органу. При безготівковому розрахунку сплатою ввізного мита вважається надходження коштів на депозитний рахунок митного органу. Також сплата ввізного мита може здійснюватися внесенням авансових сум на рахунок митного органу.

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, провадиться на базі їх митної вартості. Тому треба правильно визначити митну вартість і зазначити її у вантажній митній декларації. При визначенні митної вартості застосовуються офіційні курси іноземних валют, визначені Національним банком України на день подання вантажної митної декларації до митного оформлення.

Митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків та зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджуючих документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі, крім вартості самих товарів, враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості, митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари.

Відповідно до ст. 259 МК України Митна вартість товарів — це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України відповідно до положень МК. По суті митна вартість — це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари на момент перетину митного кордону України. Іншими словами — це ціна угоди чи ціна договору. Визначення митної вартості здійснюється на підставі МК України, Закону України «Про Єдиний митний тариф» і постанови КМ України «Про порядок визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України» та затвердженим ним «Порядком визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України». Вказаним Порядком відбувається визначення митної вартості товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України. Методи визначення митної вартості українське законодавство закріпило у Митному кодексі згідно з правилами ГАТТ. Відповідно до ст. 266 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів:

• за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1);

• за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);

• за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);

• на основі віднімання вартості (метод 4);

• на основі додавання вартості (метод 5);

• резервного (метод 6).

Основним методом визначення митної вартості за угодами купівлі-продажу товарів (угод заснованих на вартісної основі) є метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. При визначенні митної вартості методами 2 і 3, заснованими на використанні в якості первинної бази для визначення митної вартості ціни з ідентичним та подібним товарами, може застосовуватися інформація, яку мають митні органи або документально підтверджена інформація, яку представляє декларант. Основним критерієм при виборі інформації в якості початкової бази для визначення митної вартості є ступінь схожості умов оцінюваних угод. Методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у будь-якій послідовності за розсудом декларанта.

Метод віднімання базується на ціні, по якій товари продаються в незмінному вигляді (або у переробленому вигляді, якщо можливо визначити вплив цієї переробки на ціну товару).

Метод додавання засновано на даних про затрати на виробництво товару.

Резервний метод застосовується у тому випадку, коли для визначення митної вартості неможливо використати жоден з методів. Метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються в Україну, застосовується стосовно визначення митної вартості товару, який ввозиться в Україну, згідно із зовнішньоторговими угодами купівлі-продажу та мають вартісну основу (коли розрахунок за придбаний товар здійснюється грошима). Форма розрахунків (інкасо, банківський акредитив, переведення) принципового значення не має. Відсутність платіжних документів не може служити підставою для відмови від застосування метода за ціною угоди та переходу до інших методів.

Якщо заявлена декларантом та підтверджена рахунком-фактурою митна вартість не визнається митним органом без підтвердження платіжним документом, то в цьому випадку може бути застосовано механізм умовного (тимчасового) випуску товару.

Згідно зі ст. 267 МК митною вартістю товарів, які ввозяться (імпортуються), є ціна угоди, фактично сплачена, чи ціна, яка підлягає сплаті за товари, які ввозяться (імпортуються) за призначенням в Україну, на момент перетинання ними митного кордону України. Ціна, яка фактично сплачена або має бути сплаченою, — це загальна сума платежу, яка повинна бути сплачена на користь продавця за імпортовані товари, але сплата якого на момент митного оформлення товару ще не зроблена. Платіж може бути зроблений переводом, акредитивом, інкасо або використанням змішаної форми розрахунків, а у випадку, якщо не суперечить валютному законодавству, допускається застосування авансового платежу.

У разі, коли митному органу надаються документальні підтвердження ціни (рахунки-фактури (інвойси), рахунки-проформи) у зазначені І них відомості не викликають сумніву щодо їх достовірності, митна вартість товарів визначається на підставі поданих документів. У всіх випадках, коли в якості документів, що підтверджують платіж покупця продавцю за ввезення товару, потребується пред’явлення декларантом митному органу банківських платіжних документів разом з копією платіжного доручення з відміткою банка про виконання, в обов’язковому порядку пред’являється виписка з облікового рахунку організації, завірена керівником та головним бухгалтером цієї організації.

Дані банківські документи повинні містити всі необхідні реквізити для ідентифікації їх з поставкою, що оформляється.

Відповідно до положень ст. 267 МК України для визначення митної вартості товарів до ціни угоди при цьому додаються, якщо вони не були раніше до неї включені, такі витрати:

1) витрати на доставку товарів до аеропорту, порту чи іншого місця ввезення товарів на митну територію України:

а) вартість транспортування;

б) витрати на навантаження, вивантаження, перевантаження і перевалку товарів;

в) страхові суми;

2) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерські винагороди, за винятком комісійних за закупівлю товару;

б) вартість контейнерів та іншої багатооборотної тари, якщо відповідно до товарної номенклатури вони розглядаються як одне ціле з товарами, що оцінюються;

в) вартість пакування, включаючи вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов’язаних з пакуванням;

3) відповідна частина вартості таких товарів та послуг, які прямо чи побічно надаються покупцю безоплатно або за зниженою ціною для використання у зв’язку з виробництвом або продажем (відчуженням) на вивезення товарів, що оцінюються, якщо відповідна частина не була включена до заявленої ціни:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів та інших комплектуючих виробів, які с складовою частиною товарів, що оцінюються;

б) інструментів, штампів, форм та інших подібних предметів, використаних на виробництво товарів, що оцінюються;

в) матеріалів, витрачених на виробництво товарів, що оцінюються (мастильних матеріалів, палива тощо);

г) інженерного відпрацювання, дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами митної території України і безпосередньо необхідних для виробництва товарів, що оцінюються;

4) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів інтелектуальної власності, які покупець (імпортер) прямо чи побічно повинен сплатити як умову продажу (відчуження) товарів, що оцінюються;

5) відповідна частина прибутку від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи побічно йде на користь продавця.

Зазначений метод використовується для визначення митної вартості товарів, якщо:

1) немає обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання товарів, що оцінюються, за винятком тих, які:

а) вводяться або вимагаються законом;

б) обмежують географічний регіон, в якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не суттєво впливають на ціну товару;

2) продаж (відчуження) та ціна угоди не залежить від дотримання умов, вплив яких неможливо врахувати;

3) використані декларантом відомості підтверджені документально та є кількісно вираженими та достовірними;

4) жодна частина прибутку від будь-якого наступного перепродажу, реалізації чи використання товарів покупцем не буде надходити прямо чи побічно на користь продавця;

5) учасники угоди (експортер та імпортер) не є взаємозалежними особами, за винятком випадків, передбачених пунктом 7 частини 3 цієї статті. При цьому особи вважаються взаємозалежними, якщо:

а) один з учасників угоди (фізична особа) чи посадова особа одного з підприємств — учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого підприємства — учасника угоди;

б) учасники угоди є співвласниками підприємства;

в) учасники угоди пов’язані трудовими відносинами;

г) один з учасників угоди володіє вкладом (паєм) чи акціями з правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, який становить не менше п’яти процентів статутного капіталу;

ґ) обидва учасники угоди перебувають під прямим чи непрямим контролем третьої особи;

д) учасники угоди спільно прямо чи непрямо контролюють третю особу;

е) один з учасників угоди прямо чи непрямо контролює іншого учасника угоди;

є) учасники угоди — фізичні особи чи посадові особи підприємств — учасників угоди є родичами;

6) особи, асоційовані у бізнесі один з одним, з яких один є виключним агентом, дистриб’ютором або єдиним концесіонером, вважаються взаємозалежними особами лише у випадку, якщо підпадають під дію критеріїв, зазначених у пункті 5 частини третьої цієї статті;

7) при торговельній угоді між взаємозалежними особами ціна угоди повинна прийматися для цілей митної оцінки, якщо митний орган вважає таку ціну прийнятною. Якщо митний орган вважає ціну угоди між пов’язаними особами неприйнятною для цілей митної оцінки, він має повідомити декларантові причини, через які вважає таку ціну неприйнятною для цілей митної оцінки.

Ціна угоди між взаємопов’язаними особами повинна прийматися митним органом для цілей митної оцінки, якщо декларант доведе, що така ціна досить наближена до однієї з таких вартостей:

а) до митної вартості ідентичних чи подібних товарів, яка визначена за ціною угоди щодо ідентичних товарів або за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів;

б) до митної вартості ідентичних чи подібних товарів, яка визначена на основі віднімання вартості;