Кн

1. Поняття та види митних режимів

Митний режим відповідно до ч. 16 ст. 1 МК України — це сукупність норм, установлених законами України, з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. Ці положення стосуються порядку оформлення товарів, стягнення мита й надання пільг, визначення меж прав фізичних та юридичних осіб щодо розпорядження товарами і транспортними засобами, які ввезені на територію України або слідують через неї транзитом. Митний режим встановлюється з метою спрощення й гармонізації митних процедур стосовно товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон.

Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України запроваджуються такі види митного режиму (ст. 185 МК України):

1) імпорт;

2) реімпорт;

3) експорт;

4) реекспорт;

5) транзит;

6) тимчасове ввезення (вивезення);

7) митний склад;

8) спеціальна митна зона;

9) магазин безмитної торгівлі;

10) переробка на митній території України;

11) переробка за межами митної території України;

12) знищення або руйнування;

13) відмова на користь держави.

Митний режим, не передбачений МК України, може встановлюватися тільки шляхом внесення відповідних змін до нього.

Митний режими можливо поділити на дві основні групи. До першої групи можливо віднести режими, при яких товари переходять у повне розпорядження особи, яка їх переміщує, тобто режими цієї групи мають завершуючий характер. Це — випуск товарів для вільного обігу, імпорт, реімпорт, експорт, реекспорт.

Митні режими, які відносяться до другої групи, допускають можливість використання товарів тільки для певних цілей і при дотриманні умов, які встановлюються митними органами.

До цієї групи відносять такі режими як: транзит; тимчасове ввезення (вивезення); митний склад; спеціальна митна зона; магазин безмитної торгівлі; переробка на митній території України; переробка за межами митної території України; знищення або руйнування; відмова на користь держави. Правила, які регламентують митні режими, обов’язкові як для митних органів, так і для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також осіб, які здійснюють переміщення товарів та транспортних засобів.

Митні режими поряд з особливостями, що характеризують кожен з них, мають ряд загальних рис. Для кількох режимів характерно повне або часткове звільнення товарів від сплати мита та інших платежів (реімпорт, транзит, митний склад, тимчасовий ввіз або вивіз, вільні митні зони та вільні митні склади та ін.), тобто держава до товарів, які знаходяться під вище вказаними режимами, не використовує так званні міри економічної політики. До таких мір відносять обмежений ввіз в Україну та вивіз з країни товарів, які встановлені, виходячи з економічних інтересів України.

Вони включають у себе квотування, ліцензування, встановлення мінімальних та максимальних цін, а також інших мір регулювання взаємодії економіки України зі світовим господарством.

Строк перебування товарів під деякими митними режимами обмежений. Це відноситься до режимів транзиту, реімпорту, митного складу, переробки товарів на митній території, реекспорту, тимчасового ввозу (вивозу) товарів та ін. У деяких випадках для вміщення товарів під митний режим потрібна ліцензія, яку надають уповноважені органи. Режим спеціальної митної зони вводиться шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу. Ліцензії, які видаються уповноваженим органом, можуть бути анульовані, відізвані або призупинені. Ці питання вирішуються однаково для усіх митних режимів.

Декларанту надано право самостійно визначати митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення. Подальша зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог чинного законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення відповідних документів, що підтверджують заявлений режим.

Характеристика окремих видів митних режимів.

При тому новий МК України детально регулює всі митні режими. Розглянемо їх більш детально.

2.1. Імпорт — митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень (ст. 188 МК України).

Режим імпорту передбачає сплату мита, податків і зборів та використання мір економічної політики. Товари, ввезені для вільного обігу, надходять у розпорядження будь-якої особи, яка має на них майнові та немайнові права, та знімаються з митного контролю. Митний режим імпорту в основному регламентує надходження товарів в Україну, придбаних за кордоном за контрактами.

Існує ряд особливостей використання режиму імпорту.

У деяких зовнішньоекономічних схемах, таких як безоплатна передача товарів — гуманітарна та технічна допомога, ввезення товару у режимі імпорту передбачає звільнення від сплати митних платежів. Водночас у випадку дарування товару особі, яка мешкає на території України, товар не звільняється від сплати митних платежів. Необхідно також відмітити ще одну особливість цього режиму. Товари, випущені у вільний обіг на території України, які раніше були вивезені за межі України у режимі експорту, при ввезені на територію України будуть обкладатися митом за базовою ставкою імпортного тарифу, як за товари, які походять з держав, яким Україна надає режим найбільшого сприяння у торгівлі.

Ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає:

1) надання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України;

2) сплату податків та зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України;

3) дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання обмежень.

2.2. Реімпорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України, згідно з митним режимом експорту не пізніше, ніж у встановлений законодавством строк, ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території (ст. 190 МК України).

Товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони:

1) походять з митної території України;

2) ввозяться на митну територію України не пізніше, ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України;

3) не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку;

4) ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються КМ України.

Оформлення митним органом товарів у режимі реімпорту можливе лише за умови, що товари, заявлені у режим реімпорту, можуть бути ідентифіковані як такі, що були раніше експортованими товарами. Ст. 193 МК України передбачає, що у разі реімпорту товарів протягом одного року з дати їх експорту суми вивізного (експортного) мита, сплачені при їх експорті, повертаються власникам цих товарів або уповноваженим ними особам на підставі їх заяв. Повернення зазначених сум здійснюється за рахунок державного бюджету України органами Державного казначейства України за поданням відповідних митних органів.

Ідентичність товарів, вміщених під митний режим реімпорту, товарам, які були вивезені згідно з митним режимом експорту, факт їх вивозу, момент вивозу, а також те, що товари є українськими, повинні бути установлені (підтверджені) способом, що не викликали сумніву, у посадових осіб митного органу щодо їх достовірності. Обов’язковість доказування вказаних обставин покладається на заінтересовану особу. При відсутності митної декларації або при не підтвердження дня перетинання кордону моментом вивозу товару українського походження є день його виготовлення (якщо вказаний лише місяць виготовлення, то днем виготовлення вважається перше число цього місяця, якщо вказаний тільки рік, то датою виготовлення товару вважається перше січня цього року). При відсутності документів, що вказують на день виготовлення товару, може проводитеся експертиза. Якщо товару було завдано шкоди у рази аварії або інших форсмажорних обставин, такі товари можуть поміщатися під митний режим реімпорту за умови підтвердження факту аварії або інших обставин, які завдали шкоди товару.

Особа, що переміщує товари в режимі реімпорту, сплачує суми мита, одержані експортером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих під час вивезення (експорту) цих товарів, а також проценти з цих сум, нараховані за обліковою ставкою Національного банку України.

2.3. Експорт — митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України (ст. 194 МК України). Експорт товарів здійснюється за умови сплати митних платежів, дотримання заходів регулювання економічної політики та виконання інших вимог. Вивезення товарів за межі митної території України в режимі експорту передбачає:

1) надання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України;

2) сплату податків та зборів, встановлених на експорт товарів;

3) дотримання експортером вимог, передбачених законом.

2.4. Реекспорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше за встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України вивозяться з цієї території в режимі експорту (ст. 196 МК України). Товари, що походять з інших країн, можуть вивозитися за межі митної території України у режимі реекспорту, якщо:

1) митному органу подано дозвіл уповноваженого КМ України чи органу, визначеного міжнародним договором України, на реекспорт товарів;

2) товари, що реекспортуються, перебувають у тому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення на митну територію України, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;

3) товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку;

4) товари, що реекспортуються, вивозяться не пізніше, ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію України.

2.5. Транзит — митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України (ст. 200 МК України).

Цей режим забезпечує завантаження транспортних артерій держави, формування внутрішньої доданої вартості за рахунок перевезення товарів. Звільнення осіб від сплати мита, податків при його здійсненні стимулює розвиток транспорту та його інфраструктури.

З метою обліку вантажів, які переміщуються по території держави, особа, яка здійснює переміщення, подає заяву і отримує дозвіл митного органу на транзит товарів. Дозвіл на транзит дає митний орган відправлення товарів. В окремих випадках при транзиті підакцизних товарів дозвіл дається тільки після внесення коштів за транзит товарів на депозит митного органу або після пред’явлення банківської гарантії.

Товари, що переміщуються транзитом, повинні:

1) перебувати у незмінному стані, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;

2) не використовуватися на території України ні з якою іншою метою, крім транзиту;

3) у випадках, визначених чинним законодавством України, переміщуватися за наявності дозволу на транзит через територію України, який видається відповідними уповноваженими органами;

4) у випадках, визначених КМ України, переміщуватися встановленими маршрутами та шляхами;

5) бути доставленими до митного органу призначення у строк, що визначається відповідно до чинних в Україні нормативів на перевезення вантажів, виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення.

У випадках, передбачених законодавством України, митний орган дозволяє переміщення товарів у режимі транзиту лише за умови належного обладнання транспортного засобу та застосування заходів гарантування доставки товарів до митного органу призначення.

Рішення про допущення товарів до переміщення в режимі транзиту приймається митним органом на підставі наявних документів і за умови виконання перевізником положень митного законодавства України.

Відповідальність за виконання митних правил та всі витрати, які виникають при переміщенні товарів у режимі транзиту, несе перевізник товару.

У разі аварії або інших обставин товари, що знаходяться у режимі транзиту, можливо розвантажити.

У цьому випадку перевізник зобов’язаний:

• прийняти всі необхідні заходи для забезпечення збереження товарів і недопущення їх використання;

• негайно повідомити у найближчий митний орган України про обставини справи, місце знаходження товарів та транспортних засобів;

• забезпечити перевезення товарів у найближчий митний орган України або доставку посадових осіб митного органу до місця знаходження товарів.

У разі втрати товару або недоставленні його в митний орган призначення митний перевізник повинен сплатити митні платежі, які підлягали б сплаті при митних режимах імпорту, експорту, за винятком випадків, коли товари були знищені, або загублені у випадку аварії, або нестача товару настала у випадку природного зносу при нормальних умовах транспортування і зберігання. Перевізник також не сплачує митні платежі за товар у випадку, коли він вибув з володіння в разі неправомірних, за законодавством України, дій органів або посадових осіб іноземної держави.

З 10 вересня 2004 року митне оформлення та контроль за доставкою таких товарів до митниць призначення здійснюватиметься лише на підставі книжки міжнародного дорожнього перевезення для автотранспорту та міжнародних залізничних накладних УМВС (СМГС) або ЦІМ та їх електронних копій, що значно спростить процедуру митного оформлення.

Вищезазначене нововведення впроваджене на виконання Закону «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів»» від 18.05.2004 р. № 1721-ІV. Як наслідок, Державною митною службою наказом № 566 від 03.08.2004 р. затверджено порядок контролю за доставкою в митниці призначення транзитних товарі залізничним транспортом з використанням накладної УМВС (СМГС) або на умовах Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) з використанням накладної ЦІМ (СІМ). Окрім того, наказом № 564 від 04.08.2004 р. затверджено порядок здійснення контролю за доставкою в митниці призначення транзитних товарів, що переміщуються через територію України на умовах Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення.

Слід зазначити, що завдяки використанню єдиної інформаційної системи Державної митної служби митна статистика цих товарів та надійний і дієвий контроль за їх доставкою не зазнає кардинальних змін.

Очікується, що вищезазначене нововведення сприятиме зміцненню іміджу і значно спростить митні процедури під час транзитних перевезень.

2.6. Тимчасове ввезення (вивезення) — митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за її межі з обов’язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування (ст. 204 МК України). Переміщення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) передбачає:

1) надання митному органу документів на такі товари з обґрунтуванням підстав їх тимчасового ввезення на митну територію України (вивезення за межі митної території України);

2) надання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), зобов’язання про їх зворотне вивезення (ввезення) у строки, що обумовлені метою тимчасового ввезення (вивезення), але не перевищують встановлених строків;

3) надання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), дозволу відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення (вивезення) товарів, якщо отримання такого дозволу передбачене законом.

Дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов’язання про зворотне вивезення допускається щодо:

— товарів, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходах;

— професійного обладнання, необхідного особам, які прибувають в Україну (виїжджають з України) для підготовки репортажів, здійснення записів або передач для засобів масової інформації або зйомки фільмів;

— контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв’язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не с комерційною операцією;

— зразків товарів і предметів та рекламних фільмів за умови, що вони залишаються власністю особи, яка перебуває або проживає за межами території тимчасового ввезення, і їх використання на території України не має комерційного характеру;

— товарів, що ввозяться з освітніми, науковими чи культурними цілями, тобто наукового та навчального обладнання, обладнання для поліпшення дозвілля моряків, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться в рамках навчальної, наукової або культурної діяльності;

— особистих речей пасажирів та товарів, що ввозяться для спортивних цілей;

— матеріалів для реклами та туризму;

— транспортних засобів, які використовуються виключно для переміщення громадян і товарів через митний кордон України.

Рішення про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) приймається митним органом у порядку, що визначається КМ України. Митні органи не допускають товари до переміщення в режимі тимчасового ввезення (вивезення), якщо немає можливості встановити надійність їх ідентифікації, а також у разі відсутності гарантій їх повернення.

Загальний строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів становить один рік з дня ввезення на митну територію України (вивезення з митної території України). З урахуванням мети ввезення (вивезення) товарів та інших обставин строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути продовжений відповідним митним органом.

До закінчення строків тимчасового ввезення (вивезення) особа, яка надала зобов’язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у режимі тимчасового ввезення (вивезення), повинна вивезти (ввезти) ці товари згідно із зобов’язанням, наданим митному органу або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо таких товарів з дотриманням вимог митного законодавства України.

У разі тимчасового ввезення (вивезення) окремих видів товарів, які визначаються КМ України, митне оформлення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) здійснюється митними органами за умови гарантування дотримання режиму тимчасового ввезення (вивезення).

2.7. Митний склад — митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків та зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України (ст. 212 МК України).

У режим митного складу можуть поміщатися будь-які товари, за винятком товарів, заборонених до ввезення в Україну, вивезення з України та транзиту через територію України, а також товарів, перелік яких визначається КМ України. Товари, що можуть завдати шкоди іншим товарам або вимагають особливих умов зберігання, повинні зберігатись у спеціально обладнаних приміщеннях. Забезпечення збереження товарів здійснюється шляхом використання спеціально виділеного та обладнаного приміщення — митного складу.

Митні склади поділяють на типи за ступенем відкритості — відкрити та закриті.

Відкриті призначаються для використання усіма особами, закриті — строго обмеженим колом осіб.

За складом засновників митні склади поділяються на склади засновані митними органами, та склади, засновані громадянами та юридичними особами України. Склади, засновані митними органами, у всіх випадках є відкритими.

Строк зберігання товарів, ввезених з-за меж митної території України, в режимі митного складу не може перевищувати трьох років з дати поміщення цих товарів у зазначений режим. Строк зберігання в режимі митного складу підакцизних товарів, ввезених з-за меж митної території України, не може перевищувати трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим.

Товари, ввезені з-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення встановлених строків зберігання, повинні бути задекларовані власником або уповноваженою ним особою до іншого митного режиму. Товари, що вивозяться за межі митної території, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим. До закінчення зазначеного строку такі товари мають бути вивезені за межі митної території України.

З товарами, які перебувають у режимі митного складу, можуть проводитися такі операції:

1) операції, необхідні для забезпечення збереження цих товарів;

2) підготовка товарів за дозволом митного органу до продажу (відчуження) та транспортування: подрібнення партій, формування відправлень, сортування, пакування, перепакування, маркування, навантаження, вивантаження, перевантаження та інші подібні операції.

Конкретний перелік та порядок здійснення таких операцій встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

2.8. Митні ліцензійні склади — це господарська діяльність, пов’язана зі зберіганням товарів. Відкриття, експлуатація, ліквідація митних ліцензійних складів регулюється Господарським кодексом України. В разі відкриття митного ліцензійного складу громадянами України (склад може бути як відкритого, так і закритого типу) громадянин повинен отримати у митному органі ліцензію, яка видається у тому випадку, якщо особа, яка відкриває склад, виконає ряд умов по оснащенню складу, розміру площі та зробить сплату збору. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності митних ліцензійних складів» від 2 грудня 1996 р. № 1446 збір за видачу державним митним органом ліцензії на відкриття та експлуатацію митного ліцензійного складу на території України установлюється в розмірі, еквівалентному в національної валюті 2500 доларів США за курсом Національного банку, встановленому на день подання документів. За перереєстрацію митних ліцензійних складів у розмірі, еквівалентному у національної валюті — 1500 доларів США за курсом Національного банку, встановленому на день подання документів.

Ліцензування цієї господарської діяльності провадиться відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензійними органами.

Митні ліцензійні склади на території України створені відповідно до МК України та затвердженого наказом № 592 від 31 грудня 1996 р. ДМСУ «Положення про відкриття і експлуатацію митних ліцензійних складів»^²³ та іншими нормативними актами.

Митний склад — митний режим, за якого ввезені із-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без стягування мита та інших податків і без застосування заходів нетарифного регулювання й інших обмежень у період зберігання, а товари, які вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту початку митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення за межі митної території України. При цьому зберігання товарів у режимі митного складу забезпечується шляхом використання спеціально призначеного і обладнаного приміщення чи іншого місця — митного ліцензійного складу. Іншими словами, саме таке приміщення у поєднанні із спеціальним митним режимом зберігання в ньому товарів і визнається митним ліцензійним складом.

Митні ліцензійні склади надають послуги особам, що переміщують через митний кордон товари і транспортні засоби на підприємницьких засадах. Власниками митних ліцензійних складів є суб’єкти підприємництва, які в установленому порядку отримали ліцензію на право відкриття і експлуатації митного ліцензійного складу. Свої відносини із клієнтами вони будують на основі цивільно-правового договору.

Головними завданнями митних ліцензійних складів є:

• сприяння розвитку зовнішньоекономічної діяльності України і її зближення з існуючою світовою практикою;

• створення умов для підготовки імпортних товарів для використання на території України;

• зниження витрат на переміщення товарів через митний кордон України.

Розрізняють митні ліцензійні склади відкритого і закритого типу. На митних складах відкритого типу зберігаються товари будь-якого товаровласника, а на митних складах закритого типу — лише власника митного складу.

До митних ліцензійних складів чинним законодавством встановлені певні вимоги. Так, їх робота повинна бути організована таким чином, щоб ввезення і вивіз товарів здійснювався з дотриманням митного законодавства, а порядок зберігання гарантував їх постійне перебування під митним контролем в режимі «митний склад» і виключав можливість надходження чи вилучення цих товарів поза митним контролем.

В якості митного ліцензійного складу може виступати одне чи декілька спеціально визначених і обладнаних приміщень чи інших призначених для зберігання товарів у режимі митного складу споруд. Територія складу повинна бути огороджена. Якщо товари є великогабаритними або за іншими причинами не можуть зберігатися в приміщенні митного складу як виняток передбачена можливість їх зберігання на відкритих площадках за умови наявності добового посту охорони. До приміщень митних складів висуваються вимоги відповідності вимогам охоронної і протипожежної сигналізації, наявності умов для праці митників та інші. В складі повинні бути вантажно-розвантажувальні і транспортні засоби, складське обладнання, засоби зв’язку, оргтехніка, меблі, засоби обліку і контролю.

Митний склад може використовуватися тільки для зберігання товарів, які розміщуються в режимі митного складу. Для їх розміщення власник товару подає митному органу мотивовану заяву, в якій визначає мету розміщення товару і режим. Цей товар декларується шляхом заповнення вантажної митної декларації. Разом з нею митному органу направляються такі документи:

— договір на зберігання товарів на митному ліцензійному складі і зовнішньоекономічний контракт;

— транспортні та інші документи на товари, які ввозяться (накладні, коносаменти, специфікації, рахунки-фактури та інше);

— інші документи, які необхідні для здійснення митного оформлення і митного контролю.

З метою збереження товарів, що знаходяться на митному ліцензійному складі, з ними дозволяється проводити такі операції як: очищення, провітрювання, сушка, створення оптимального температурного режиму зберігання, інвентаризація, захист від корозії, фарбування. Окрім цього, дозволяється й проводити операції щодо підготовки товарів до реалізації: переміщення товарів у межах ліцензійного складу з метою їх раціонального розміщення, подрібнення партій, формування відправлень, сортування, пакування, перепакування, маркування, завантаження, розвантаження, перевантаження, прості операції з доукомплектуванням чи доведенням до робочого стану, боротьба із шкідниками, тестування.

З митного складу товари випускаються в таких випадках:

— тимчасово, з наступним поверненням;

— для вільного використання на території України;

— для тимчасового використання на території України;

— для переробки на території України;

— за митний кордон України;

— для перевезення на інші митні ліцензійні склади, що знаходяться в зоні дії однієї і тієї ж митниці;

— для перевезення в інші митні органи для проведення митного оформлення відповідно з митними режимами.

Ліцензія на відкриття митного складу видається на одне або декілька спеціально обладнаних приміщень, відкритих майданів або інших місць, призначених для збереження товарів, поміщених у режим митного складу, особі, якій належіть приміщення, за умови, що вони розташовані в зоні діяльності однієї митниці.

Для придбання ліцензії володар приміщень подає заяву, в якій вказує тип митного складу, його юридичну адресу та інші дані, які мають суттєве значення для вирішення питання про видачу ліцензії.

До заяви на отримання ліцензії додаються такі документи:

— копії засновницьких та реєстраційних документів власника приміщення;

— плани та креслення приміщень, призначених для складу;

— документи, що свідчать про право володіння приміщеннями;

— список осіб, які мають доступ на митний склад;

— банківське посвідчення про сплату збору на отримання ліцензії.

Заява розглядається митним органом протягом 30 днів з дня її отримання^²⁴. В указаний строк митниця перевіряє приміщення на дотримання ліцензійних умов.

Митниця має право при здійсненні перевірки наданих документів на отримання ліцензії запрошувати у державних органів, банків та інших організацій додаткові документи, які підтверджують відомості, надані митним органам. У такому випадку строк розгляду заяви обчислюються з дати надходження таких документів.

Митні склади ліквідовуються у разі закінчення строку дії або відміни чи анулювання ліцензії, або за заявою їх власників. Рішення про ліквідацію складу у разі закінчення строку дії ліцензії або за заявою їх власників приймається у формі наказу начальника митниці. При ліквідації складу у зв’язку з анулюванням або відзивом ліцензії додатковий наказ не видається. З дати прийняття рішення про ліквідацію митного складу цей склад є складом тимчасового зберігання. При цьому прийняття нових партій товарів на склад не допускається.

Власник складу зобов’язаний у 3-денний термін надати повний звіт про товари, які зберігаються на складі, а також повідомити про це осіб, які зберігають товари на складі. Митний орган проводить інвентаризацію товарів не пізніше ніж у 7-денний строк.

2.9. При митному оформленні і митному контролі застосовуються спеціальні митні зони (ст. 218 МК України).

Спеціальними митними зонами є частини території України, на яких запроваджено митний режим спеціальної митної зони. Для цілей оподаткування товари, ввезені на території спеціальних митних зон, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території України. Спеціальні митні зони створюються відповідно до законодавства України про спеціальні (вільні) економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на який вона створюється, та особливостей застосування законодавства України на її території. Законом встановлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, види товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операцій, що здійснюються з товарами у межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов’язки органів управління зони по виконанню вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю. В Україні було запроваджено 23 спеціальні економічні зони. Проте, із відмовою від ВЕЗ та забороною їх урядом Ю.В.Тимошенко наразі виникло низка проблем як із митним режимом та відшкодуванням заподіяних їх ліквідацією збитків українським та іноземним інвесторам.

Законом встановлені вимоги щодо створення спеціальної митної зони, види товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операцій, що здійснюються з товарами у межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов’язки органів управління зони по виконанню вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.

Митний орган, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона, з метою належної організації митного контролю може вимагати від органів управління цієї зони вжиття таких заходів:

1) спорудження огорожі по периметру зони;

2) встановлення обмежень щодо порядку доступу в зону у певні години роботи;

3) застосування інших заходів, що не перешкоджають нормальному функціонуванню зони відповідно до закону про таку зону.

Забороняється будь-яке будівництво в межах спеціальних митних зон без попереднього погодження з митним органом, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона.

З метою забезпечення належного митного контролю у спеціальних митних зонах митні органи мають право:

1) здійснювати постійний контроль та нагляд за кордонами спеціальних митних зон, а також за доступом у них;

2) вимагати від осіб, які переміщують товари через кордон спеціальної митної зони, ведення обліку руху таких товарів з метою їх контролю;

3) проводити перевірки товарів, що переміщуються через кордон спеціальної митної зони, з метою забезпечення здійснення передбачених цим Кодексом операцій та недопущення переміщення заборонених товарів;

4) здійснювати перевірки товарів, що знаходяться у спеціальних митних зонах;

5) здійснювати інші передбачені законом заходи, спрямовані на забезпечення надійності митного контролю.

У спеціальних митних зонах допускається здійснення виробничих та інших комерційних операцій з товарами за умови дотримання положень митного законодавства та законодавства про вільні економічні зони. Конкретний перелік видів товарів та операцій, що з ними здійснюються, визначається у законі про конкретну спеціальну митну зону. З метою забезпечення виконання законів та з урахуванням характеру товарів можуть запроваджуватися окремі заборони та обмеження щодо здійснення операцій з товарами у спеціальних митних зонах. Такі заборони та обмеження стосовно спеціальних митних зон встановлюються законами.

КМ України може обмежувати або забороняти ввезення окремих товарів у спеціальні митні зони.

Особи, які здійснюють операції з товарами у спеціальних митних зонах, ведуть облік товарів, що ввозяться, вивозяться, зберігаються, виробляються, переробляються, закуповуються та реалізуються, і подають митним органам звітність про такі операції у порядку, що встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Будь-які зміни, що відбуваються з товарами в межах спеціальних митних зон, мають відображатися в облікових документах.

У разі ліквідації спеціальної митної зони власники товарів, що перебувають у цій зоні, або уповноважені ними особи зобов’язані розпорядитися зазначеними товарами до моменту остаточного вирішення усіх питань, пов’язаних з ліквідацією спеціальної митної зони.

3.10. Магазин безмитної торгівлі — митний режим, відповідно до якого товари, а також супутні товарам роботи, не призначені для споживання на митній території України, знаходяться та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів та без застосування заходів нетарифного регулювання (ст. 225 МК України).

Товари, а також супутні товарам роботи в режимі магазину безмитної торгівлі реалізуються лише у спеціальних торговельних закладах (магазинах безмитної торгівлі). Розташування магазинів безмитної торгівлі та умови реалізації в них товарів повинні виключати можливість безпосереднього ввезення цих товарів для споживання на митній території України.

Приміщення магазину безмитної торгівлі може включати в себе:

1) торговельний зал (зали), у тому числі бари та пункти громадського харчування;

2) допоміжні приміщення;

3) склад магазину.

До місця розташування магазину безмитної торгівлі, його обладнання пред’являються досить жорсткі вимоги, Державний митний орган встановлює перелік товарів, які неможливо заявляти у режим магазину безмитної торгівлі. Сюди відносяться товари: заборонені до ввезення та продажу на території України, товари, які мають розмір понад 200 см та вагу понад 20 кг. Продавати товари у таких магазинах дозволено тільки у роздріб. Продаж здійснюється за готівку або за кредитними картками фізичної особи, що від’їжджають за кордон.

Строк перебування товарів у режимі магазину безмитної торгівлі не може перевищувати трьох років з дня їх поміщення у цей режим. Після закінчення або впродовж зазначеного строку товари можуть бути заявлені митному органу:

1) для вільного обігу на митній території України;

2) для вільного обігу за межами митної території України;

3) для поміщення в режим митного складу;

4) для знищення під митним контролем.

Власники таких магазинів можуть мати митні склади для зберігання та наступного постачання в магазини усіх видів товарів, в тому числі підакцизних. Такі магазини здійснюють торгівлю всіма видами продовольчих і непродовольчих товарів вітчизняного (на умовах експорту) та іноземного походження, крім товарів, які заборонені згідно із законодавством про ввезення, вивезення та транзит через територію України.

Порядок відкриття, ліквідації магазинів безмитної торгівлі, а також правила продажу ними товарів встановлюються КМ України. При цьому власником магазину безмитної торгівлі може бути лише підприємство-резидент.

Діяльність, пов’язана із здійсненням торгівлі у режимі магазину безмитної торгівлі, підлягає ліцензуванню. Ліцензія на відкриття магазину безмитної торгівлі видається особі, у володінні якої знаходяться приміщення, які відповідають ліцензійним умовам, та перебуває в одному пункті пропуску або у одному пункті пропуску і на прилеглій до нього території у регіоні діяльності однієї митниці або одного митного посту, якщо цей пост має свій регіон діяльності.

Для отримання ліцензії володар приміщень подає заяву у державний митний орган України, а також сплачує збір за отримання ліцензії.

У заяві про отримання ліцензії вказується:

— повна та скорочена назва заявника, ідентифікаційний код;

— юридична та фактична адреси заявника, реєстраційний номер свідоцтва про державну реєстрацію;

— місце знаходження приміщень, які призначені для використання в якості торгових та підсобних приміщень;

— характеристика матеріально-технічного оснащення приміщень;

— відомості про забезпечення охорони приміщень;

— перелік видів товарів, які будуть реалізовуватися у магазині безмитної торгівлі;

До заяви додаються такі документи:

— копія засновницьких та реєстраційних документів власника приміщень (статут, засновницький договір, свідоцтво про державну реєстрацію та ін.);

— плани та креслення приміщень; \

— копія документів, які підтверджують право володіння приміщеннями;

— копія реєстраційних документів або документів, які надають дозвіл на здійснення торговельної діяльності, передбаченої законодавством України;

— документ, що підтверджує сплату збору за отримання ліцензії;

— перелік працівників, яким надається право здійснювати вантажні, торгові та інші операції з товарами, які знаходяться під митним режимом магазину безмитної торгівлі,

— дозвіл митниці, у регіоні діяльності якої передбачається заснувати магазин безмитної торгівлі.

Власник магазину безмитної торгівлі зобов’язаний:

1) своєчасно декларувати митному органу товари, що надходять до магазину чи вибувають з магазину, та подавати всі документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення;

2) виключити можливість надходження до магазину та вилучення з магазину товарів поза митним контролем;

3) дотримуватись положень митного законодавства та інших законодавчих актів України щодо умов діяльності магазинів безмитної торгівлі;

4) вести облік товарів, що надходять до магазину безмитної торгівлі та реалізуються ним, і подавати митним органам, в зоні діяльності яких знаходиться магазин безмитної торгівлі, звіт про рух товарів у магазині за формою, встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

У разі набрання чинності рішенням про ліквідацію магазину безмитної торгівлі розміщення нових партій товарів, а також реалізація товарів у магазині не дозволяються.

Ліквідація магазину безмитної торгівлі здійснюється у випадках анулювання або відзиву ліцензії, за бажанням власника магазину та по закінченню строку дії ліцензії.

З дати прийняття рішення про ліквідацію магазину безмитної торгівлі товари, які знаходилися у торгових залах та підсобних приміщеннях, підлягають переміщенню на склад магазину.

При цьому склад магазину безмитної торгівлі становиться складом тимчасового зберігання, а товари, які знаходились у режимі магазину безмитної торгівлі та були не реалізовані у такому магазині, розглядаються як товари, які знаходяться на тимчасовому зберіганні.

Власник товару, що знаходяться в магазині безмитної торгівлі, повинен негайно помістити товар у інший митний режим.

2.11. Переробка на митній території України — митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці чи обробці без застосування до них заходів нетарифною регулювання за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки чи обробки відповідно до митного режиму експорту (ст. 229 МК України).

Ввезення та переробка на митній території України товарів, що походять з інших країн, здійснюється з дозволу митного органу відповідно до положень цього МК та інших законодавчих актів України. Такий дозвіл може бути скасовано митним органом, якщо його видано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або у разі, коли підприємство-резидент, якому видано такий дозвіл, не дотримується положень митного законодавства України.

Кількість операцій щодо переробки товарів у митному режимі переробки на митній території України не обмежується. Такі операції можуть включати:

1) власне переробку товарів;

2) обробку товарів — монтаж, збирання, монтування та налагодження, внаслідок чого одержуються інші товари;

3) ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання;

4) використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються.

Обмеження на окремі операції щодо переробки товарів, порядок виконання операцій щодо переробки товарів, включаючи можливість та умови використання українських товарів у процесі переробки, визначаються законодавством України.

Окремі операції з переробки товарів за дорученням підприємства-резидента, якому видано дозвіл на переробку товарів на митній території України, та з дозволу митного органу можуть здійснюватись іншим підприємством. При цьому відповідальність перед митними органами за дотримання визначеного порядку переробки чи обробки товарів несе підприємство, якому видано дозвіл на проведення операцій щодо переробки товарів на митній території України.

У разі, коли за умовами переробки товарів на митній території України передбачається виконання кількох операцій щодо їх переробки кількома підприємствами, кожне з підприємств, які беруть участь у процесі переробки чи обробки, повинне одержати дозвіл митного органу на переробку товарів на митній території України. Переміщення товарів між підприємствами, що беруть участь у їх переробці, здійснюється з дозволу і під контролем митних органів.

Митні органи можуть проводити перевірку товарів, ввезених для переробки на митній території України, а також продуктів їх переробки у будь-якої особи, яка здійснює операції щодо переробки таких товарів.

У разі вивезення за межі митної території України товарів, ввезених для переробки на митній території України, чи продуктів їх переробки, такі товари підлягають декларуванню митним органам з поданням окремого документа — митної декларації, в якій зазначається кількість та вартість українських товарів, витрачених на здійснення операцій щодо переробки товарів, що ввозилися для переробки.

Митне оформлення українських товарів, використаних під час переробки товарів, що походять з інших країн, здійснюється у порядку, встановленому законодавчими актами України для митного оформлення експорту товарів українського походження.

2.12. Переробка за межами митної території України — митний, режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки, обробки чи ремонту за межами митної території України та наступного повернення в Україну (ст. 237 МК України).

Під час переробки товарів за межами митної території України можуть здійснюватись такі операції як і при попередньому режимі. Але можуть бути встановлені обмеження щодо окремих операцій з переробки товарів за межами митної території України.

Вивезення товарів для переробки за межами митної території України здійснюється з дозволу митного органу на основі положень митного законодавства України. Дозвіл на вивезення товарів для переробки за межами митної території України може бути скасовано митним органом у разі, якщо його видано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або якщо підприємство-резидент, якому видано такий дозвіл, не дотримується положень законодавства.

У разі ввезення на митну територію України товарів, вивезених за її межі для переробки, чи продуктів переробки вони підлягають декларуванню з поданням окремого документа — декларації на товари іноземного походження, які були витрачені в процесі переробки українських товарів.

2.13. Знищення або руйнування — митний режим, відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються (ст. 243 МК України). При тому це допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади, що здійснюють відповідно до їхньої компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Такий дозвіл митним органом не видається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, що визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи спільно з іншими органами державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України.

Не допускається поміщення під митний режим знищення або руйнування товарів та транспортних засобів: заборонених до ввозу в Україну; прийнятих в якості застави; товару, який знаходиться під арештом; товару, який вилучений у справі про контрабанду, про порушення митних правил; а також стосовно яких судами прийнято рішення про конфіскацію, предметів художньої, історичної та археологічної цінності.

Використання режиму знищення або руйнування допускається, якщо в разі використання обраного способу знищення або руйнування товарів та транспортних засобів вони повністю втрачають свої первинні споживчі якості та вартість.

Знищення або руйнування проводиться шляхом термічного, хімічного, механічного або іншого способів згідно із законодавством України про охорону навколишнього середовища.

Знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника чи іншої заінтересованої особи.

Відходи (залишки), що утворилися в результаті знищення або руйнування товарів, мають бути вміщені у відповідний митний режим як товари, що ввезені на митну територію України і перебувають під митним контролем.

2.14. Відмова на користь держави — митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються і не справляються податки та збори, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання (ст. 246 МК України).

Відмова від товарів на користь держави допускається з дозволу митного органу, який видається у порядку, що встановлюється КМ України. Останній визначає перелік товарів, що не можуть бути вміщені у митний режим відмови на користь держави.

Цей режим може використовуватися тільки при певних умовах, в разі якщо відмова від товару або транспортного засобу не спричиняє державі збитків, видатків, якщо товар ліквідний і його вартість повністю окупить усі видатки митного органу.

Не допускається вміщення під режим відмови на користь держави товарів, які заборонено до ввезення в Україну, товарів, які раніше були вміщені у режими імпорту або реімпорту, а також зброї, боєприпасів, урану, наркотичних та психотропних речовин, різних відходів и ін.

Митний орган може відмовити у надані дозволу на вміщення товарів або транспортних засобів під митний режим відмови на користь держави у випадку:

— якщо товар і транспортний засіб вміщений у режим відмови на користь держави може спричинити державі додаткові збитки;

— якщо вартість товару та транспортного засобу не може компенсувати видатків митного органу, пов’язаних з їх продажу.

— якщо можливість реалізації товарів та транспортних засобів митними органами дуже мала.

Митний режим відмови на користь держави може заявити особа, яка переміщує товари та транспортні засоби, або митний брокер.

Відповідальність за правомірність заяви митного режиму відмови на користь держави перед третіми особами несе декларант.

Митні органи не задовольняють майнових потреб третіх осіб стосовно товарів та транспортних засобів, від яких декларант відмовився на користь держави.

Митний орган надає дозвіл на вміщення товарів та транспортних засобів у митний режим відмови на користь держави за умови, якщо товар має сертифікат, пройшов ветеринарний, фітосанітарний, екологічний та інші види державного контролю.

Якщо є підстави, що знищення товару або транспортного засобу може спричинити шкоду навколишньому середовищу, митний орган вправі зобов’язати декларанта надати висновок спеціального уповноваженого органу екологічного контролю.

Митні органи не повертають перевізнику, власнику складу або іншим особам видатків, пов’язаних із транспортуванням, охороною товарів та транспортних засобів, проведенням вантажних та інших операцій з ними до вміщення цих товарів і транспортних засобів під митний режим відмови на користь держави.

Содержание