4. Поняття та види відповідальності за порушення митних правил

Відповідальність у митному праві є наслідком скоєного правопорушення. В даному випадку йдеться про порушення митних правил. Порушенням митних правил відповідно зі ст. 226 Основ митного законодавства країн учасниць СНД визнається протиправна дія (бездіяльність) особи, що посягає на встановлений національним законодавством і міжнародними договорами держави порядок переміщення через митний кордон держави товарів і транспортних засобів, здійснення їх митного контролю і митного оформлення, обкладання митними платежами і їх сплати, надання митних пільг і користування ними, а також на нормальну діяльність митних органів, за які національним законодавством передбачена відповідальність.

Порушення вимог МК є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, які посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які МК передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені МК, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

При вирішенні питання про притягнення особи до відповідальності за порушення митних правил необхідно керуватися нормами МК України. Відповідальність за порушення митних правил — обов’язок особи, яка їх порушила нести негативні наслідки матеріального або особистого характеру, що передбачені нормами МК України.

У митному праві передбачено адміністративну, цивільну, а за контрабанду і кримінальну відповідальність. Найбільш поширеною є відповідальність адміністративна — «накладення на правопорушників загальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру».

Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил є фізичні і юридичні особи, що скоїли порушення митного законодавства. Відповідальність за митні правопорушення настає за умови наявності складу правопорушення. Для адміністративної і кримінальної відповідальності — об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Для цивільної відповідальності, яка в більшій мірі полягає у обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду за наявності: самої шкоди, протиправних дій, причинного зв’язку між шкодою, що виникла, і протиправними діями та вини. При тому МК України передбачено відшкодування збитків у повному обсязі: прямих збитків і упущеної вигоди. Не виключена і компенсація моральної шкоди.

Громадяни підлягають відповідальності за порушення митних правил, якщо на момент здійснення правопорушення вони досягли шістнадцятирічного віку. Посадові особи підлягають відповідальності за порушення митних правил, якщо в їхні службові обов’язки входило забезпечення виконання встановлених МК України вимог. Окрім цього, при скоєнні порушень митних правил підприємствами (юридичними особами) підлягають відповідальності посадові особи цих підприємств. Вони підлягають адміністративній відповідальності.

Говорячи про адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення митних правил варто підкреслити, що в процесі провадження по цих справах щоразу виникає необхідність встановлювати правосуб’єктність відповідних юридичних осіб, для чого необхідно звертатися до їх засновницьких і реєстраційних документів. Це важливо робити тому, що за порушення митних правил підлягають адміністративній відповідальності самі юридичні особи, а не їхні представництва і філії (відособлені підрозділи), що також мають правосуб’єктність і вступають у правовідносини від імені і за дорученням юридичної особи. У випадках, коли порушення митних правил скоєні посадовими особами представництв і філій юридичних осіб, до відповідальності повинні бути притягнуті юридичні особи, від імені і за дорученням яких вони були учасником відповідних правовідносин. Це, зрозуміло, не виключає можливості притягнення до адміністративної відповідальності і самого безпосереднього винуватця — представника юридичної особи.

Суб’єктивна сторона порушення митних правил з боку фізичних і посадових осіб виражається в психічному відношенні суб’єкта правопорушення до протиправної дії (бездіяльності) і її наслідків. Суб’єктивне відношення може бути в двох формах — у формі умислу³⁵ і рідше необережності. Зрозуміло, що більшість порушень митних правил скоюється з умислом і має корисливий характер. Порушення митних правил визнається зробленим навмисне, якщо особа, що його скоїла, усвідомлювала протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передбачала можливі шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) чи свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел).

При встановлені суб’єктивної сторони порушення митних правил фізичними і посадовими особами митних органів постає питання про можливий стан неосудності, що передбачено законодавством України. Згідно з чинним законодавством України особа звільняється від відповідальності за порушення митних правил, якщо вона його скоїла в стані неосудності. Під неосудністю розуміється такий психічний стан суб’єкта, за якого він не міг усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними. Це виникає внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психіки (афекту) чи слабоумства, іншого хворобливого психічного розладу. Осудність і неосудність — поняття правові.

Говорячи про загальну характеристику порушення митних правил, слід зазначити, що митне законодавство виходить із загального вчення про право порушення. Так, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність. До речі, в законі вказується два терміни: «адміністративне правопорушення» і «адміністративний проступок». Останній розглядається різновидом першого. Адміністративне правопорушення характеризується суспільною шкідливістю, протиправність — винністю та адміністративною караністю. Адміністративне право України передбачає можливість звільнення від відповідальності за порушення митних правил при малозначності зробленого порушення. Питання про малозначність порушення митних правил вирішує посадова особа митних органів на основі фактичних матеріалів і обставин справи. При вирішенні такого питання необхідно враховувати характер самого діяння, обстановку й умови його здійснення, наявність (відсутність) шкідливих наслідків, незначний розмір заподіяного збитку, наявність обставин, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, і ряд інших факторів. Нерідко це питання можна правильно вирішити лише з урахуванням усієї сукупності об’єктивних і суб’єктивних обставин і матеріалів кожної конкретної справи. До обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, законодавець відносить, зокрема, ті з них, що пом’якшують або обтяжуються відповідальність. Ці дані можуть вплинути на розмір стягнення, що накладається за порушення митних правил. Так, до обставин, що пом’якшують адміністративну відповідальність за порушення митних правил, слід віднести:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або збігу тяжких обставин, чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину до одного року.

Цей перелік не є вичерпним. До пом’якшуючих обставин відноситься бездоганна трудова діяльність, похилий вік, наявність у порушника утриманців тощо.

Навпаки, перелік обставин, які обтяжують адміністративну відповідальність за адміністративне, у тому числі й митне адміністративне правопорушення, є вичерпним. До таких обставин відноситься:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимоги уповноважених осіб її припинити;

2) повторне протягом року вчинення подібного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення у правопорушення неповнолітнього;

4) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

5) вчинення правопорушення у стані сп’яніння.

Рішення посадової особи митного органу про звільнення правопорушника від відповідальності в зв’язку з малозначністю зробленого порушення митних правил повинно бути мотивоване в постанові про припинення провадження у справі.

Однак деякі з використовуваних у законодавстві України термінів потребують тлумачення. Найбільш поширеним є повторне учинення правопорушення. Під «повторним протягом року здійсненням порушення митних правил» варто розуміти нове порушення митних правил, що зроблене протягом року після ухвалення рішення про накладення стягнення за митне правопорушення. Очевидно, що здійснення порушення митних правил особою, яка вже раніше притягувалась до відповідальності за порушення митних правил, не може розглядатися як обставина, що обтяжує відповідальність, якщо декриміналізоване перше порушення закону.

МК України введено новий принцип накладення стягнень при здійсненні однією особою двох чи більше порушень митних правил. На таку особу стягнення накладається за кожне правопорушення окремо без поглинання менш строгого покарання більш строгим. На практиці це означає, що у випадку кваліфікації дій особи, що скоїла порушення митних правил по двох і більше статтях МК України, посадова особа, що розглядає справу про порушення митних правил, накладає стягнення по кожній зі статей у межах їх санкцій. При цьому на відміну від закріпленого в адміністративному законодавстві принципу накладення стягнень менш строге покарання не поглинається більш строгим (тобто фактично діє принцип додавання стягнень).

Призначення більш м’якого заходу впливу. Оскільки застосовувані митними органами заходи адміністративного впливу повинні відповідати наслідкам допущеного порушення митних правил, конкретиці його здійснення, при вирішенні питання може з урахуванням пом’якшуючих обставин накладатися стягнення нижче нижчої межі, передбаченої МК України.