Митна політика України на сучасному етапі

курсовая работа

1.2 Історія митного оподаткування в Україні

Митна справа має тисячолітню історію і на всіх етапах свого розвитку була одним з атрибутів держави.

Мито виникло внаслідок зборів, якими феодали обкладали торгівців, які проїздили через їхні землі. В обмін на тканини, вино, зброю греки отримували хліб, рибу, рабів.

Слово «таможня» утворилося від тюркського «тамга», що в кочових народів Середньої Азії означало «тавро», «клеймо», - знак власності. У стародавній Русі в епоху монголо-татарського ярма «тамгою» називали торгове мито. У Київській Русі одним із джерел доходів княжої скарбниці, поряд із платою за судочинство та штрафами, було мито.

На Русі митниці виникли у ХІІІ столітті. Поряд з портовими і прикордонними митницями існували місцеві (внутрішні) митниці на кордонах місцевих ринків та міст.

В історії державного розвитку України її перші договори з Візантією 911 і 945 років регламентують торгівлю та митну справу міждержавними нормами. Зокрема у 911 році встановлювалася данина по 12 гривень на кочет судна, правила безмитної торгівлі для київських купців тощо.

Також через міждержавні угоди регламентувалася митна справа у першому Рафальштетенському митному статуті (876, 880 років), яким уперше встановилося мито з товарів, що довозилися з Київської держави до Баварії. Але особливого значення набув другий Рафальштетенський митний статут (903-906 роки).

У ХІ-ХІІ століттях на території Русі існували такі види мита: проїзне - основне, посажне, промит, заповідь, головщина; вивізне - задні колачі, мостовщина; торгове - явка, коморне, гостинне.

У XIV-XVI століттях у низці октроїруваних литовськими і польськими князями й королями конституцій і привілеїв на права й вольності регламентувалися правила торгівлі для купців та митних відносин для міст, що отримали магдебурзьке право. Зокрема у 1497 році литовський князь у жалуваній грамоті Києву звільняв від мита київських купців.

Розвиткові митного оподаткування за часів Богдана Хмельницького сприяв договір 1648 року між «Цісарем Турецьким і Військовим запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі», статтею 2 якого встановлювалася заохочувальна норма для запорозьких купців, бо «Цісар звільняє їхніх купців від усяких мит і податків». Зборівський, Білоцерківський договори, а згодом «Березневі статті» Богдана Хмельницького містили норми й правила для збирачів податків. У Гадяцькому трактаті Івана Виговського митне оподаткування регулюється статтею 3, де зазначається, що звільняються від «цла і мита, як люди лицарські» козацькі хутори, села, містечка, доми ні під яким претекстом. Найпомітніше місце митне оподаткування посідає у Конституції Пилипа Орлика - «папки й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (1710 рік), де у статті 16 регулюється зменшення митих перешкод для простолюду, порядок надходження до державної скарбниці платні за ввіз і вивіз товарів (індукта та евекта) згідно з нормами універсалів.

Торгівля давала Запорізькій Січі значні поповнення у військовий скарб, що зумовило потребу в потужному фіскальному апараті, яким стала митна служба. Головним завданням митної служби Запорізької Січі було проведення фіскальної політики з метою поповнення державного бюджету та особистого збагачення. Цим пояснюється розгалуженість системи митних зборів, що містила як мито в сучасному розумінні, так і різні торгові податі. Ця система поділяється на дві основні групи мита: проїзне (зовнішньоекономічна діяльність) і торгове (безпосередньо торгівля). У ХVІІ столітті основними видами мита були: евекта - податок за ввіз товару та індукта - збір за ввезення товару або транзит його через територію Запоріжжя. Прибутки з митниць розподілялись між козацькою верхівкою та простим населенням.

Важливим джерелом прибутків запорізьких козаків було також «мостове», тобто платня з проїжджих купців, торговців, промисловиків і чумаків за перевіз через річки запорозьких вольностей. «Мостове» збиралося з купецтва не менше половини від митного збору під виглядом плати за перевіз військовими човнами на морі, на суші - через ріки. Збиралася також плата за забезпечення безпеки в дорозі, тобто конвоювання з метою охорони.

У ХІІІ-ХVІ століттях існували такі види мита: полавочне - за охорону товару в коморі, звальне - за зняття товару з підвод на кордоні, канторне - за переважування великої кількості солі, підйомне - за підняття товару на вагу, помірне - за перемірювання сипучих товарів, пятно - за клеймування коней під час купівлі-продажу, привязне - за привязування худоби на торгах, подужне - з кількості возів, полозове - з кількості саней, побережне - за причалювання човнів до берега.

У 1724 році Катерина І видала наказ, так званий «Покровительский таможенный тариф». За цим наказом іноземні товари, які ввозили до Росії, обкладалися митом, руські купці вивозили свої товари безмитно. Це призвело до зменшення митних доходів скарбниці. Виправлення стану відбулося зі скасуванням тарифу.

Уряд, що прийшов до влади у 1917 році, скептично ставився до дореволюційної системи митних органів і до опрацювання самої концепції митної справи. Реалізація ленінської ідеї державної монополії зовнішньої торгівлі не залишала місця для широкого застосування митно-тарифної політики та митного оподаткування і зробила систему митного контролю суто допоміжним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі.

На рубежі 20 - 30-х років ХХ століття в СРСР складаються командно-бюрократичні методи управління, а в основу зовнішньої торгівлі знову, після періоду НЕПу, було покладено принцип державної монополії. В таких умовах митні органи почали поступово втрачати свої найістотніші функції - зупинили виконання фіскальної політики. Під час проведення наприкінці 80-х років ХХ століття зовнішньоекономічної діяльності реформи значній кількості підприємств та організацій було надано право самостійно здійснювати експортно-імпортні операції.

Але наявний, вкрай обмежений, набір засобів митного регулювання був серйозним гальмом на шляху формування нових зовнішньоекономічних відносин та звязків із закордонними контрагентами і партнерами. На початку митної системи України такі питання роботи митних органів, як справляння митних платежів, набули важливого значення. За понад десятирічну історію розвитку Україна має розгалужену систему митного оподаткування.

Усі податки та збори, що справляються митними органами відповідно до чинного законодавства, перераховуються до Державного бюджету України.

Делись добром ;)