logo search
Лекции по таможне новые

Тема 6. Контрабанда.

1. Контрабанда.

Переміщення товарів, валютних цінностей і інших предметів через митний кордон України крім митного контролю або з утаєнням від митного контролю, зроблене в значних розмірах або групою осіб, а також незаконне переміщення історичних і культурних цінностей, наркотичних засобів, отрутних, радіоактивних, вибухових речовин, зброї і боєприпасів (крім гладкоствольної полювальної зброї і боєприпасів до нього).

Контрольовані постачання наркотичних засобів,

психотропних речовин

З метою припинення міжнародного незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин і виявлення осіб, що беруть участь у такому обороті, митні органи України в кожному окремому випадку за домовленістю з митними й іншими відповідними органами іноземних держав або на основі міжнародних договорів України використовують метод «контрольованого постачання», тобто пропускають під своїм контролем увіз в Україну, вивіз з України або пропускання через її територію наркотичних засобів і психотропних речовин, включених у незаконний оборот.

Рішення про використання методу «контрольованого постачання» приймаються Державним митним комітетом України. У випадку ухвалення рішення про використання методу «контрольованого постачання» кримінальна справа, у відношенні особи, що здійснює незаконний оборот наркотичних засобів і психотропних речовин не збуджується, а про прийняте рішення Державний митний комітет України негайно повідомляє органи прокуратури.

Дізнання по справах про контрабанду

Митні органи України є органами дізнання по справах про контрабанду. Дізнання по справах про контрабанду ведеться митними органами України відповідно до законодавства України.

Проблеми виявлення контрабанди митними органами

Згідно з п. 7 ст. 3 Положення про Державну митну службу України, затвердженим Указом Президента від 8 лютого 1997 року за № 126/97, одним із основних завдань Держмитслужби є боротьба з контрабандою.

Тлумачення терміну “боротьба з контрабандою” у науковій та методичній літературі не наводиться. Але з огляду на досвід діяльності правоохоронних органів боротьбу з контрабандою можна визначити як комплекс (систему) дій правоохоронних органів, спрямованих на виявлення фактів контрабанди, порушення у зв’язку з цим, кримінальних справ, їхнє розслідування та судовий розгляд, викриття осіб, винних у скоєні злочину, призначення покарання, а також попередження контрабандних проявів. Метою боротьби з контрабандою, так само як і зі злочинністю загалом, є зменшення кількості таких злочинів, усунення або нейтралізація їхніх причин.

Першим і найважливішим етапом боротьби з контрабандою є викриття фактів контрабанди, що дає поштовх до дотримання норм кримінального права завдяки ініціації кримінального процесу*.

*Під ініціацією розуміється акт спонукання ким-небудь, у тому числі і суб’єктом із середовища функціонування кримінального процесу, відповідних державних органів до порушення кримінально-процесуальної діяльності.

Вивчення досвіду митних та інших правоохоронних органів України дає змогу дійти висновку, що ініціація кримінального процесу у справах про контрабанду здійснюється ними переважно завдяки безпосередньому виявленню ознак даного злочину.

Значна частка фактів контрабанди викривається митними органами, для яких викриття злочину є однією з основних виконавчих функцій. У структурі митниць (зокрема регіональних) з цією метою створені спеціальні підрозділи з боротьби з контрабандою та порушенням митних правил. Ці структурні елементи митниць залучають до свого складу підрозділи, які безпосередньо здійснюють боротьбу із зазначеними правопорушеннями в межах, наданих їм повноважень із застосуванням притаманних лише їм засобів.

Так, відділ дізнання, здійснює боротьбу з контрабандою шляхом порушення кримінальної справи і виконання слідчих та інших дій із з’ясування обставин скоєння злочину; відділ (сектор) митної варти бореться з цим злочином, викриваючи факти незаконного переміщення через митний кордон товарів поза митними постами тощо.

Наявність таких спецпідрозділів не позбавляє всі інші підрозділи митних органів зобов’язання викривати факти контрабанди під час здійснення власних функцій таких, які є для них головними. Так, під час здійснення митного контролю контрабанда може бути виявлена безпосередньо завдяки огляду та переогляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, у тому числі і з використанням технічних та спеціальних засобів, огляду та переогляду речей, особистого огляду, взяття проб та зразків тощо.

І хоча найбільший обсяг робіт з виявлення контрабанди виконується митними органами, все ж ефективність цієї діяльності загалом буде кращою у разі надання їм допомоги іншими державними органами.

Надання такої допомоги передбачається відомчим нормативним актом-Інструкцією про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні, затвердженою Державним митним комітетом України згідно з наказом № 181 від 20 червня 1995 р.

Інструкцією передбачено, що митні органи координують зусилля у напрямку виявлення фактів контрабанди з Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Міністерством транспорту, Міністерством закордонних справ, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством сільського господарства і продовольства та Міністерством охорони навколишнього середовища.

Мета взаємодії - протидія незаконному переміщенню через кордон товарів та інших предметів, тобто протидія контрабанді.

Чинним законодавством для митних органів не передбачено право здійснювати оперативно-пошукові заходи. Тому в межах взаємодії з іншими органами вони приймають та опрацьовують оперативну інформацію, щодо здійснення цілеспрямованого митного огляду речей та особистого огляду, осіб від тих органів, які уповноважені законом на здійснення оперативно-пошукової діяльності: Прикордонних військ, органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ. Останні можуть провозити оперативно-пошукові заходи і тому мають більші можливості щодо виявлення контрабанди, тим паче, що на думку спеціалістів є високим рівнем латентності цих злочинів.

За деякими оцінками виявляється лише один із десяти випадків контрабанди. За таких умов взаємодія митних органів з вищеназваними органами є дуже корисною.

Органи Міністерства внутрішніх справ та його підрозділи мають право і забов’язані перешкоджати незаконному вивезенню товарів та предметів за межі держави поза пунктами пропуску. А у разі виявлення осіб і транспортних засобів з контрабандою - передавати їх найближчому митному органові.

Служба безпеки спільно з митними органами готує та провадить операції з припиненням діяльності організованих груп контрабандистів та зарубіжних контрабандних центрів.

Інші вищезгадані органи також беруть участь у контролі, якому підлягають особи, транспорті засоби, вантажі, що перетинають державний кордон України, завдяки здійсненню у разі потреби санітарно-карантинного, ветеринарного, фіто-санітарного та екологічного контролю, контролю за вивезенням з території України культурних цінностей та інших видів контролю, коли можуть бути виявлені факти контрабанди.

Координація зусиль митних органів із іншими правоохоронними органами з виявленням контрабанди здійснюється завдяки щоденному взаємообміну інформацією між оперативно-черговими службами про осіб, які намагались протиправно перевезти через кордон товарно-матеріальні цінності на суму понад 200 мінімальних заробітних плат та про джерела їх придбання (якщо такі встановлені).

Розглянуті аспекти виявлення фактів контрабанди стосуються повсякденної діяльності митних та інших державних органів, не пов’язаної з провадженням у юридичних справах.

Але контрабанда часто виявляється під час провадження у адміністративних справах, у тому числі і за митних розслідувань про порушення митних правил, і в процесі дізнання, попереднього слідства або судового розгляду кримінальних справ про інші факти контрабанди чи про інші злочини. Є відомості про кримінальні справи, за якими викривалися раніше не виявлені сотні епізодів контрабандної діяльності. Дані про контрабанду можуть бути отримані й до порушення названих справ, під час перевірки приводів до порушення справ про недотримання митних правил та приводів до порушення кримінальної справи.

Безпосереднє виявлення будь-яким способом ознак злочину є одним з приводів до порушення кримінальної справи, тобто джерелом інформації про злочин.

У кримінально-процесуальному кодексі передбачено декілька таких інформаційних джерел, а саме, повідомлень підприємств, установ, організацій чи посадових осіб, представників влади громадськості та окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці скоєння злочину або з речовим доказом, а також явки з повинною. Водночас процесуальне оформлення безпосереднього виявлення ознак злочину законом не врегульоване. Оскільки безпосереднє виявлення таких ознак є результатом роботи певних органів, то і документ, яким завершується ця діяльність повинен мати таку назву, яка б відображала підсумки цієї діяльності. Таким документом може бути “висновок”, що складається особою, яка виявила ознаки злочину. Саме цей документ і повинен бути зареєстрований як джерело інформації про злочин. Вимоги щодо реєстрації джерел інформації про злочин містяться також в одному із законів, який обумовлює порядок діяльності такого органу дізнання, як міліція. Згідно з пунктом 3 ст. 10 Закону України “Про міліцію” реєстрація відомостей про злочин є функціональним обов’язком органів міліції.

Щодо митних органів України, як органів дізнання у справах про контрабанду, то такий обов’язок у жодному законі України не передбачений. Порядок здійснення дій з реєстрації джерел інформації про контрабанду визначений “Положенням про діловодство” у підрозділах із боротьби з контрабандою та порушенням митних правил, затвердженим наказом Держмитслужби України № 285 від 18 травня 1999 р. Розділ 2 цього Положення має назву: “Прийняття, розгляд і реєстрація документів”. Згідно з послідовністю слів у назві цього розділу можна дійти висновку, що він відповідає черговості виконання названих дій. Але запропоновану послідовність дій не можна визнати цілком правильною, оскільки приймання та реєстрація джерел інформації про злочин не повинні мати проміжного етапу - розгляду цих джерел. Наявність такого етапу створює умови для дій посадових осіб митних органів з відбору (селекції) джерел інформації, а це, в свою чергу, може привести до негативних наслідків, зокрема порушень закону, тобто нереєстрації документів, у яких містяться дані про ознаки злочину (контрабанди). Прийнятий документ має бути негайно зареєстрований і у зв’язку з цим відразу розпочати слідство.

Пунктами 2.1-2.4, які є змістом розділу “Приймання, розгляд і реєстрація документів”, передбачено, що документи з інформацією про контрабанду реєструються або у журналі обліку вхідної кореспонденції, що надходить із реєстраційним номером загального відділу (канцелярії) за формою ДК-1, або у журналі обліку вхідної кореспонденції, що надходить безпосередньо до управління, відділення, служби, за формою ДК-2. Це означає, що документи, які містять інформацію про злочин реєструються разом і нарівні з усіма іншими вхідними документами. Таке положення не можна визнати правильним. Реєструючи інформацію про кримінально-карну контрабанду, треба враховувати специфіку цієї інформації, яка полягає ініціюванні нею дослідного кримінального процесу. Звідси можна дійти висновку, що реєстрація такої інформації має здійснюватися в окремому документі (журналі).

У зв’язку з цим слід зауважити, що з метою запровадженої однакової процедури з реєстрації джерел інформації про злочини усіма органами, на які покладено такий обов’язок (у тому числі і митними органами України у справах про контрабанду), треба закріпити вимогу про обов’язки реєстрації цих джерел у процесуальному законі. Втілити цю пропозицію можна завдяки ухваленню доповнення гл.8 КПК України нормами, які міститимуть загальні положення про реєстрацію джерел інформації про злочини, як окремого етапу дослідчого кримінального процесу: поняття реєстрації, загальні вимоги щодо форми реєстрації документів і порядку їх встановлення, термін здійснення реєстрації, неприпустимість повторної реєстрації інформації, тобто такої, яка вже була раніше зареєстрована і за якою розпочато дослідче провадження або порушено кримінальну справу (за винятком випадків, коли за додатком, про який повідомляється, раніше було ухвалено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про закриття кримінальної справи), тощо.

Конкретизація цих загальних положень має відобразитися у спеціальному відомчому нормативному акті Держмитслужби України, а не у чотирьох пунктах Положення про діловодство в підрозділах з боротьби із контрабандою та порушеннями митних правил. Слід зауважити, що реєстрація може виконувати своє функціональне призначення у дослідчому кримінальному процесі тільки у тому разі, якщо вона провадитиметься негайно після прийняття органом дізнання чи іншим державним органом інформації про злочин з відображенням необхідних даних про суспільне небезпечне діяння в цілому або про окремі ознаки злочину; про особу, яка надала інформацію; про форму заяви або повідомлення (письмове, усне); про заходи, що були вжиті під час перевірки інформації; про посадову особу, яка її прийняла.

Ці положення можуть бути реалізовані на рівні відомчого нормативного регулювання. Значний досвід такого регулювання та практичного здійснення дій з реєстрації джерел інформації про злочин накопичений системою органів Міністерства внутрішніх справ України, де факт реєстрації відображається у кінці обліку інформації про злочини та події. Враховуючи те, що ця форма реєстрації успішно застосовується органами внутрішніх справ, було б доцільно використовувати її як підгрунтя для розробки відповідних нормативних актів іншими органами дізнання, зокрема митними органами України.

У митних органах таким нормативним актом може стати або окрема Інструкція щодо прийняття, реєстрації, перевірки та вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про контрабанду (на зразок тієї, що є чинною для органів внутрішніх справ), або Інструкція щодо провадження дізнання митними органами України у справах про контрабанду, у якій окремим розділом обумовлюватиметься порядок прийняття, реєстрації, перевірки та вирішення інформації про контрабанду.

У відомчому нормативному акті Державної митної служби України треба закріпити також і вимоги щодо форми реєстраційних документів для митних органів попередньо узгодивши це з Генеральною прокуратурою України, а також визначити коло посадових осіб митниці, які безпосередньо веститимуть документацію з реєстрації тощо.

Отже, виявлення ознак контрабанди не приведе до початку процесуальної діяльності доти, доки інформація про них не буде зареєстрована. Згідно з досвідом, на сьогодні трапляються укриття від реєстрації фактів скоєння контрабанди. Найчастіше укриття цього злочину від обліку здійснюється тими підрозділами митних органів, які за ознаками своєї діяльності не є правоохоронними, а здійснюють фіскально-контрольний нагляд за товарами, що переміщуються через кордон.

Автори практичного посібника “Розслідування контрабанди” вирізняють декілька причин таких грубих порушень закону: 1) юридична безграмотність працівників неправоохоронних підрозділів та керівників митних органів, яким вони безпосередньо підпорядковані; 2) неспроможність багатьох начальників митниць та митних постів протистояти сторонньому впливу (наприклад, боку місцевих органів влади); 3) високий рівень корумпованості працівників митних органів.

З метою забезпечення посиленого контролю за переміщенням через митний кордон України транзитних вантажів та підакцизних товарів, а також недопущення зловживань під час їхнього митного оформлення видано наказ Державної митної служби України за № 537 від 2 грудня 1996 року “Про чергування керівного складу митниць та співробітників служб по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил”, згідно з яким наведені у назві наказу посадові особи забов’язані чергувати на митниці у святкові, передсвяткові, вихідні та передвихідні дні, а посадовці неправоохоронних підрозділів митниць - здійснювати пропуск через митний кордон України та митне оформлення вищезгаданих вантажів і товарів лише на підставі дозволу чергових керівників митної установи (начальників або заступників начальників митниць та митних постів) і в присутності чергового співробітника служби з боротьби із контрабандою.

Для усунення (або хоча б певною мірою нейтралізації) порушень законодавства, пов’язаних з укриттям від реєстрації виявлених фактів контрабанди співробітниками неправоохоронних підрозділів митних органів, бажано було б закріпити у відомчому нормативному акті Держмитслужби норму щодо обов’язку усіх посадових осіб митниць при з’ясуванні даних про ознаки контрабанди негайно доповідати про це рапортом керівникові митного органу (або його заступникові) і реєструвати ці дані у своєму відділі (відділенні) а потім - передавати необхідні документи (а не їх копії) до відділу боротьби з контрабандою. Тільки там має зосереджуватися інформація про контрабанду, що надходить з усіх інших відділів митниці або з інших митниць. Тому було б цілком логічним, аби реєстраційні документи (книги та журнали), до яких долучається інформація про виявлені ознаки контрабанди, перебували саме у підрозділі митниці з боротьби із контрабандою та порушеннями митних правил.

Програма протидії контрабанді

Серед заходів, спрямованих на реалізацію програми діяльності уряду та завдань, що випливають з Послання Президента України, є розробка Програми протидії контрабанді та реалізації на внутрішньому ринку незаконно ввезених товарів.

Державна митна служба активно брала участь у виконанні цього доручення. Пройшло два етапи підготовки такої програми. Спершу проект митна служба розробила з усіма задіяними міністерствами та відомствами під егідою Міністерства економіки Держмитслужба відпрацювала свою частину Програми і направила її в Мінекономіки, де узагальнювались усі пропозиції. Після цього Програму було направлено для розгляду в Кабінет Міністрів. Потім прем’єр-міністр дав доручення Держмитслужбі розробити Програму протидії контрабанді. Управляння по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил Держмитслужби займалося безпосередньо розробкою цієї Програми з урахуванням рекомендацій та побажань інших міністерств та відомств і направило проект Програми в Кабінет Міністрів.

Метою зазначеної Програми є, насамперед, виявлення причин збільшення контрабанди та реалізації на внутрішньому ринку незаконно ввезених в Україну и незаконно виготовлених товарів, а також підвищення ефективності боротьби з цими явищами правоохоронних та інших контролюючих органів.

Основними завданнями Програми є визначення заходів, які потрібно вжити для створення дієвого механізму у боротьбі з контрабандою та умов, які унеможливили б реалізацію товарі на внутрішньому ринку. Це стосується і незаконно ввезених в Україну товарів, і тих, що виготовляються нелегально під виглядом інших товарних знаків. Нажаль, сьогодні таке явище у нашій країні дужу поширене.

Були проаналізовані причини та умови, які приводять до контрабанди, тіньового виробництва та реалізації на внутрішньому ринку незаконно ввезених чи незаконно виготовлених товарів і зроблено висновок: 1) в Україні існує потреба у дешевих товарах масового споживання, оскільки купівельна спроможність переважної більшості населення надто низька; 2) неспроможність внутрішнього ринку запропонувати людям товари за ціною та якістю, які відповідали б реальній купівельній спроможності. Це відбувається тому, що у нас енергоємне виробництво, великі затрати на нього, непомірні податки. Одне слово, існує комплекс причин, які впливають на таке становище.

Наступна проблема - привабливість контрабандного ввезення товарів та їх тіньового внутрішнього виробництва, на чому робиться бізнес. Це обумовлюється тим, що з одного боку є можливість отримання надприбутків, бо ввозиться товар без сплати належних митних платежів, який потім реалізується на внутрішньому ринку.

З іншого боку - підпільно вироблена продукція в Україні. Наприклад, горілчані вироби. Якщо офіційно ввезти горілку марки “Смирнов”, потрібно сплатити чималі податки, акцизні збір.

Якщо ж товар розлити у підпільній гуральні, не сплативши ніяких платежів, а просто десь діставши спирт, наклейки і тару, продати горілку під виглядом “Смирнов”, то навар буде добрячий. Не потрібно також витрачати гроші на перевезення з Польщі чи Росії, шукати об’їзні шляхи або інші канали, а просто розлити та реалізувати. Але реалізовують горілку неякісну. Тому є небезпека для здоров’я населення.

На контрабанді прояви впливають такі фактори: насамперед, це недостатність контролю за виробництвом та реалізацією товарів на внутрішньому ринку. У нас відсутня загальнодержавна система контролю за рухом товару. За такої ситуації необхідно застосувати важелі, як економічного, так і адміністративного характеру. Сьогодні ми не можемо відслідкувати рух товару, який законно ввезено в Україну і належним чином оформлено в митних органах. Яким чином він реалізується далі, чи сплачуються внутрішні податки і що отримує з цього держава - цього ми точно не знаємо.

Ще один приклад. Товар ввозиться в Україну поза пунктом пропуску. Митна система про це знає, як і податкова адміністрація, але товар на внутрішньому ринку реалізовується. Тому потрібна єдина загальнодержавна Програма, яка йшла б від реалізатору. Тобто податкові інспектори приходять на ринок чи в магазин, де збувається певний товар і питають: “Звідки він у вас?”. А по упаковці, найменуванню, маркуванню видно, що товар імпортний. Отож реалізатори мають підтвердити, що його ввезено в Україну легально. Якщо це відповідає дійсності, то Держмитслужба може на підставі документів перевірити чи легально ввезено даний імпортний товар чи ні. З іншого боку - товар ввезено нелегально і ніяких документів в реалізатора нема. При цьому не слід обмежуватися лише накладанням штрафу податковою адміністрацією і при потребі вилученням товарної партії. Але цього недостатньо. Має бути задіяний ланцюжок, щоб прослідкувати, яким каналом і через яку митницю, якою об’їздною дорогою і через яких конкретних людей перейшов вантаж в Україну. І не обмежуватись лише вилученням товару, притягненням до відповідальності “стрілочника” (реалізатора), а треба виявити тих, хто це організував. Тільки після цього можна говорити про результативність боротьби з контрабандою та належний економічний ефект від такої роботи.

Останнім часом чималих масштабів набула контрабанда цукру. До нас прагнуть незаконно ввезти цукор з Росії, Польщі, Молдови. В цих країнах він дешевий. Водночас за умови сплати усіх належних платежів зарубіжний цукор буде дорожчий, ніж на внутрішньому ринку України. Тому різного роду спритники намагаються ввозити його контрабандою, що б не сплачувати податків і зборів. Хоча як одна з можливих форм контрабанди може бути й той варіант, що наш експортний цукор незаконно тепер ввозиться в Україну. До речі, такий механізм у митній практиці зветься подвійним транзитом. Його досить часто застосовують контрабандисти на українсько-молдовському кордоні, переміщуючи тютюнові вироби та алкогольні напої, а в недавно і цукор. Той же цукор ешелонами легально проходить в Молдову транзитом через територію України. А через два тижні звідти незаконно опиняться в нашій державі і цукор, і цигарки, і алкогольні напої. Перевозяться вони в обхід митних постів, тобто об’їзними шляхами, яких на кордоні з Молдовою налічується близько двох тисяч. Контрабандно переміщуються такі товари з Молдови і в інші країни.

У Програмі передбачено застосування проти порушників митного законодавства певних санкцій, як позбавлення права займатися в подальшому підприємницькою діяльністю, як це робиться в багатьох країнах, зокрема у США. Там за подібні порушення засновники фірм пожиттєво позбавляються права займатися зовнішньоекономічною діяльністю. Тобто не буває таких випадків, як це в нас часто зустрічається. Умовно фірма “А” порушила митне законодавство, проти неї порушується кримінальна справа. Ця фірма припиняє свою діяльність, засновники уникають відповідальності, оскільки документи, як правило, підписує виконавчий директор, а засновники тут ніби ні при чому.

Через день-два ці засновники відкривають фірму “Б” і працюють за попередньою схемою. Вони часом відкривають фірму, щоб провернути лише одну операцію. Після цього закривають її і відкривають третю фірму. Отак порушники кочують з однієї фірми на іншу, змінюючи лише назви. Усі інші компоненти залишаються незмінними. В Україні слід прийняти суворіше, ніж зараз законодавство. Якщо вже хтось потрапив в поле зору, порушивши законодавство, у зовнішньо-економічних операціях і його провина доведена, то на мою думку, такого “діяча” треба позбавити назавжди права займатися зовнішньо-економічною діяльністю. Оскільки він уже підвів державу, нехай працює в іншій сфері.