Вступ

З прийняттям Декларації про державний суверенітет України 16.06.90 р. і Акта проголошення незалежності України 24.08.91 р., на картах світу зявилася нова держава Україна, що здійснює верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Як перед будь-якою суверенною державою, перед Україною стала задача визначення своєї самостійної митної політики, створення власної митної системи і здійснення митного регулювання на своїй території, зміцнення митного кордону.

Для охорони митного кордону України, захисту економічних інтересів країни, Законом України "Про митну справу в Україні" від 25.06.91 минулого створені митні органи Республіки, і початок бурхливий розвиватися митне законодавство. Наприкінці 1991 року був прийнятий Митний кодекс України, за яким пішов цілий ряд актів, що регулюють митну справу в Україні, що дає можливість говорити про виникнення в системі права України самостійної галузі - митного права.

Ця галузь права повинна забезпечити здійснення проведення Україною своєї самостійної митної політики, спрямованої як на інтеграцію у світове економічне співтовариство, так і на захист вітчизняних економічних інтересів.

Митне право України усе більше і більше відіграє роль у боротьбі з організованою міжнародною злочинністю, у попередженні наркобізнесу, незаконної торгівлі зброєю, у захисті культурно-історичного надбання України.

Перехід до ринкової економіки, зміна внутрішніх і зовнішніх форм економічного обороту, значний ріст злочинів у сфері економіки в Україні вимагає в даний час особливої уваги до питань економічної безпеки країни в умовах лібералізації зовнішньоекономічних звязків.

Про важливість боротьби з контрабандою свідчить той факт, що Указом Президента України від 30.12.94 голова Державного митного комітету України був уведений до складу Координаційного комітету з боротьби з корупцією й організованою злочинністю.

Успіх боротьби з контрабандою багато в чому залежить від гарного знання карного і карно-процесуального права, митного і зовнішньоекономічного законодавства України, умілого застосування положень криміналістики в процесі розслідування.

Аналіз розглянутих судами кримінальних справ про контрабанду показує, що розслідування по такого роду справам у значній мірі специфічно, що порозумівається характером і особливостями злочинних дій контрабандистів. У той же час при проведенні дізнання по цих справах працівниками митних органів допускається ще ряд недоліків, що вкрай негативно впливає на процес розслідування і судового розгляду справи.

Задача дійсної роботи полягає в тім, щоб на підставі аналізу законодавчого й іншого нормативного матеріалу, юридичної літератури і конкретних карних і адміністративних справ, освітити основні питання правового положення митних органів - як органів дізнання, а також проведення дізнання по справах про контрабанду.

1 БОРОТЬБА З КОНТРАБАНДОЮ. ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ "ДІЗНАННЯ" У МИТНИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ

Контрабанда - явище дуже старе. Згадування про контрабанду, тобто незаконному нелегальному провозі товарів з однієї країни в іншу мається в давньогрецьких і давньоримських істориків.

Саме слово "контрабанда", запозичене з італійської мови і, що увійшло в багато сучасних мов світу (contrabando, від contra - проти і bando - урядовий указ) включає поняття порушення закону чи держави урядового розпорядження. Слово "контрабанда" також означає чи товар який-небудь заборонений до ввозу і вивозу предмет, таємно провезений чи пронесений через державний кордон.

Поняття "контрабанда" як правопорушення зявилося в 14 столітті в період зародження капіталізму і бурхливого розвитку товарно-грошових відносин, коли країни визнали для себе невигідним безперешкодний ввіз і вивіз товарів. Пізніше в законодавчому порядку були встановлені правила провозу товарів через державний кордон. Для здійснення контролю над провозом товарів і стягування пошлин і інших зборів, установлених державою, на сухопутній границі й у портах були створені спеціальні державні установи - митниці.

Усяке порушення правил, установлених законом і іншими нормативними актами, чи провозу проносу товарів і цінностей через границю з прихованням їх від контролю з боку митниць, одержало назву контрабанди, а винні в здійсненні таких дій підлягали покаранню.

З кінця 18 століття до початку 20 століття Україна знаходилася в складі Російської імперії. Тому історія розвитку України тісно переплітається з історією розвитку Російської імперії. Це стосується як економічної політики, так і митної політики, як її складеного елемента.

Самодержавство, що склалося в Росії в середині 17 століття ввело в 1653 Митний статут, що містив у собі митний тариф - звід митних пошлин, установлений для обкладання товарів, що пропускаються через границю. Заходу російської держави в митному законодавстві були підкріплені відповідними мірами, спрямованими на посилення митної охорони з метою припинення контрабандного ввозу і вивозу товарів. Контрабандним шляхом переправлялися, головним чином, ті товари, що обкладалися високими ввізними пошлинами чи виробництво і продаж яких складали виключне право держави (тютюн, горілка й інші). Найважливішим заходом щодо посилення боротьби з контрабандою була установа в Росії в 1754 році прикордонної стражі, як особливого корпуса військ для охорони державного кордону в митному і військово-поліцейському відношеннях. Пізніше була створена спеціальна митна варта.

У 1782 році Катерина II заснувала митну варту на західній границі у виді "особливого митного прикордонного ланцюга і стражі для відрази потайного провозу товарів". Вона складалася з митних наглядачів, що несли дозори на ділянці. Якщо чи наглядач знаходилися під його початком обїждчики не могли самостійно затримати контрабандистів, вони повинні були переслідувати їх до найближчого селища, у якому зверталися по допомогу до місцевої влади.

З метою посилення охорони сухопутного державного кордону і припинення контрабанди в 1828 році вступило в дію нове Положення про пристрій прикордонної митний стражі, відповідно до якого ця варта по своїй організації стала походити на військовий підрозділ регулярної армії.

Митний статут 1904 року надавав право прикордонній варті і митному нагляду в найбільш небезпечному в контрабандному відношенні районі - у прикордонних губерніях Царства Польського - робити в прикордонній смузі шириною в 875 сажнів від границі (близько 2 км) обшуки і виїмки в будинках і інших житлових приміщеннях на тих же умовах, які були встановлені для поліцейських чинів, що заміняють судових слідчих при виробництві слідчих дій.

Митний статут 1910 року уточнив деякі питання боротьби з контрабандою, надавши органам митного нагляду самостійно виявляти ініціативу у виробництві обшуків і виїмок контрабандних товарів у межах 100-верстної смуги від лінії сухопутної границі усередину країни і від морських берегів за участю поліції, а за межами 100-верстно смуги - за допомогою світових суддів, судових засідателів і поліції. Цим статутом деталізувалися також процесуальні питання розгляду, оскарження, виконання справ про контрабанду.

Термін "дізнання" виник давно, він відомий російському дореволюційному процесу. У дореволюційній Росії дізнання являло собою непроцесуальну діяльність, здійснювану, в основному, чинами поліції.

"У діловому порядку дізнання відрізняється від наслідку тим, що робиться для попереднього посвідчення, є чи підстава приступити до наслідку; тому строгий порядок останнього і не дотримується при дізнанні, а роблять одні розпити без присяги. - ...походить від слів "дізнавати, дізнати що", що означають: " дізнаватися, розвідувати, довідуваться, розшукувати, доходити розшуком, довідуватися, засвідчуватися в чому, дізнаватися докладно і вірно".

Основним органом дізнання в дореволюційній Росії була поліція, на яку покладалося виявлення протизаконних діянь і обличчя, винних у їхньому здійсненні. Цей обовязок здійснювався шляхом дізнання - тобто негласного розвідування. Саме розшук був основною функцією дізнання. Особливий порядок виробництва розслідувань встановлювався у випадках порушення статутів казенного керування (митного, лісового й інших). Дізнання в цих випадках проводилося посадовою особою відповідного відомства й оформлялося протоколом, у який вносилися дані, що дозволяють розвязати питання про тім, чи необхідно ні порушення кримінальної справи.

Після Жовтневої революції 1917 року Радянським урядом - Радою народних комісарів - РНК були прийняті рішучі заходи для припинення контрабанди. Так, зокрема, був виданий Декрет РНК від 03.01.21 р. "Про реквизициях і конфіскації". Митна установа була вправі конфісковувати "товари, визнані контрабандними". Поряд з цим, Декрет допускав можливість здійснення митними службами оперативних і слідчих дій. Для виявлення контрабандних товарів, таємно завезених через чи границю призначених до таємного вивозу за кордон, митні службовці мають право в межах 7-верстної прикордонної смуги, робити обшуки і виїмки у всіх випадках, коли мається підозра в прихованні контрабанди. Поза межами прикордонної смуги митні службовці могли здійснювати ці дії за участю карної чи загальної міліції. Затримані в процесі обшуків, виїмок товари доставлялися в митницю, де їм робили огляд і опис з наступної (при необхідності) конфіскацією. Порядок реквізицій і конфіскацій установлювався Декретом РНК від 17.10.21 р.

Також необхідно згадати про установу Центральної комісії з боротьби з контрабандою при Всеросійській надзвичайній Комісії - ВНК - згідно Декрету РНК від 08.12.21 р. Комісії з боротьби з контрабандою створювалися при місцевих особливих відділах ВНК за участю представників військового відомства і митного контролю.

Прийнятий у 1922 р. Карно-процесуальний закон чітко визначив задачі дізнання і число органів дізнання, а також коло слідчих дій, що могли проводити органи дізнання. До числа органів дізнання були віднесені: органи міліції і карного розшуку, органи Головного політичного керування, органи інспекцій (податної, продовольчої, санітарної, технічної, торгової, праці), що могли проводити дізнання по справах, віднесеним до їх ведення.

Таким чином, карно-процесуальні дії по боротьбі з контрабандою з компетенції митних установ були вилучені й у повному обсязі (як у формі дізнання, так і у формі попереднього наслідку) були передані органам державної безпеки.

Багаторічна практика боротьби з контрабандою показує, що найбільше часто виявляються факти контрабандного ввозу і вивозу предметів у процесі здійснення митного контролю. Разом з тим неможливість донедавна своєчасного проведення невідкладних слідчих дій по виявленню злочину істотно утрудняло викриття облич, що роблять контрабанду. Для усунення відзначених недоліків законодавець ще в Митному кодексі СРСР 1991 року додав митним органам держави функцію виробництва дізнання по кримінальних справах про контрабанду.

Відповідно до пункту 3, статті 6 Закону України "Про митну справу в Україні" від 25.06.91 р. до компетенції митних органів України була віднесена функція боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил.

12.12.91 р. Верховною Радою України був прийнятий Митний кодекс України, що введений у дію з 01.01.92 року. У відповідності зі статтею 102 МК України митні органи України є органами дізнання по справах про контрабанду. Дізнання по справах про контрабанду ведеться митними органами України відповідно до законодавства України.

Процес становлення і розвитку митної справи в Російській імперії, надалі в СРСР носив складний і суперечливий характер. Хоча в цілому за цей період був накопичений коштовний і корисний досвід, без обліку і використання якого неможливо створити і продовжувати удосконалювати сучасне митне законодавство України. Статус митної служби, як і інших митних інститутів, функції, повноваження, організаційна структура не залишалися незмінними, вони видозмінювалися, пристосовувалися відповідно до внутрішніх і зовнішніх економічних інтересів і потреб держави.